Цій прекрасній родині з діда-прадіда притаманні щедрість, людяність, доброта та працьовитість. Дітей з раннього дитинства привчали до праці, й вони всіляко допомагали батькам. Дмитро ще юнаком орав, сіяв, збирав хліб разом з батьком, не цурався ніякої роботи. У школі хлопець також успішно навчався. Після закінчення семирічки продовжував сумлінно трудитись у рідному селі.
З 1939 року Д.М. Бараболя служив у війську. Добрі наміри та гарні плани солдата на майбутнє перекреслила кровопролитна Велика Вітчизняна війна. З перших днів воєнного лихоліття він брав участь у важких боях з німецькими загарбниками.
У 1942 році на долю хороброго воїна випало важке випробування – військова частина, у якій він служив, потрапила в оточення. Багато побратимів загинули, а значна частина бійців потрапила в полон, в тому числі і Д.М. Бараболя. При формуванні груп полонених йому з двома односельчанами вдалося втекти. Добирались додому. Йшли пішки, здебільшого в нічний час. З величезними труднощами добрались до рідних домівок.
Та спокою не було Дмитру Мефодійовичу – його відправили на каторжні роботи в Німеччину. На початку 1944 року Д.М. Бараболі дивом вдалося покинути цю країну.
Він потрапив у танковий загін генерала Конєва. З цими військами наш земляк брав участь у визволенні Чехословаччини, Румунії, Угорщини.
В Австрії застала його Перемога. Там він продовжував службу до кінця 1946 року.
Заслуги хороброго воїна було високо оцінено. Він мав численні подяки від командування, бойові нагороди, про нього писали у фронтових газетах.
На початку 1947-го Дмитро Мефодійович повернувся в рідну Шляхову, де він знайшов справжнє сімейне щастя – одружився з вродливою шляхівчанкою Лідією Тодосіївною. У любові і злагоді прожили вони подружнє життя, добросовісно працювали у колгоспі – Д.М. Бараболя більше 30 років трудився бригадиром рільничої бригади, а дружина – у ланці.
Трудову та організаторську діяльність вмілого бригадира високо оцінювало правління колгоспу. Тож до численних бойових нагород додались і трудові – орден «Знак Пошани», медалі «За трудову доблесть», «За трудову відзнаку» та інші.
Дмитро Мефодійович, як справжній господар і трудівник, побудував разом з дружиною дві гарні хати, добротні гаражі та сараї, посадив дерева та кущі. Він був добрим і турботливим чоловіком, люблячим батьком і дідусем. З особливою ніжністю і теплотою виховував своїх дітей – сина і доньку. Діти такі ж трудолюбиві, старанні, доброзичливі, як і їхні батьки.
Ветеран Великої Вітчизняної війни Д.М. Бараболя вже відійшов за обрій життя. Але його й досі згадують добрим словом і тихою молитвою. Ніколи не забувають його дружина, син, дочка, зять, 4 онуків і 6 правнуків.
Вікторія ГОНЧАР, громадський кореспондент с. Шляхова.
