На знімку: воїн-інтернаціоналіст, підполковник у відставці Валерій Михайлович Щерба і його мати Зінаїда Омелянівна в щасливі ювілейні дні.
Без перебільшення, святкова атмосфера панувала нещодавно в обійсті колишньої учасниці партизанського руху на Бершадщині Зінаїди Омелянівни Щерби в Осіївці. Рідня, односельчани заходили до неї, щоб привітати з ювілеєм – 90-річчям з дня народження. Хоч сама вона родом з Тульчинського району, в Осіївці немає вже людини, хто б її не знав.
У свій час Данило Євлампійович, який був родом з Осіївки, працював дільничним уповноваженим у її селі, там і звела доля молоду пару. Та, як виявилося, не надовго. З початком Великої Вітчизняної війни він, як і інші, пішов захищати Батьківщину. Сталося так, що потрапив у відому «Уманську яму», але зумів втекти і став учасником підпільного руху. Його ж молода дружина тим часом переїхала з малою дитиною на руках в Осіївку і, поселившись у хаті чоловіка, не переставала його чекати, не відаючи, де він.
Але кажуть, що і вона чим тільки могла намагалася тоді наблизити перемогу. На горищі її хатини переховувалися три поранених офіцери.
Не можна не згадати ще й про такий епізод з героїчного минулого цієї сім’ї. Коли вулицею попід їхню хату гнали колону євреїв, чоловік Зінаїди Омелянівни вихопив з колони за руку дівчинку, яка потім так і жила в них, разом з їхньою дочкою Тамарою, аж до березня 1944 року.
У 1967 році Аня – так звали врятовану дівчинку, відшукала в Осіївці свою рятівницю, щоб висловити їй за те найщиріші слова вдячності.
Довелося пережити Зінаїді Омелянівні і те, як у 1944 році, всього за тиждень до визволення, взяли в полон її чоловіка. Як вели на розстріл, спробував знову тікати, стрибнувши з моста у річку біля бершадського спиртового заводу, та цього разу втеча не вдалася. Через декілька днів відшукала його тіло і поховала разом з іншими у братській могилі в Осіївці.
Сама ж Зінаїда Омелянівна приймала у роки війни у себе в хаті партизанських зв’язківців, пекла хліб, який передавала ними партизанам.
Після війни доля звела її з Михайлом Щербою, який став її другим чоловіком і батьком ще двох дітей – сина Валерія і донечки Ані.
Навіть сорокарічна праця в ланці не зламала цю вольову жінку. І хоч роки далися взнаки, вона ще при світлій пам'яті і безперестанку розповідає про прожите нею і пережите.
Хоч син Валерій живе в Усті, хіба могли вони з дружиною Ларисою залишати наодинці матір у день її ювілею і в наступні дні.
У ці дні з привітаннями до оселі Зінаїди Омелянівни завітали голова спілки інвалідів району В. П. Сидоренко та голова районної організації Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) В.І. Плахотнюк. Адже доля розпорядилася так, що і її синові, нині підполковнику у відставці В.М. Щербі, також довелося повоювати, тільки вже на далекій афганській землі. Тож Почесну грамоту, крім його матері, вручали ще і йому – з нагоди 65річчя, яке він відзначав з різницею в один день з ювілеєм своєї матері.
А коли в одній з кімнат гарно прибраної оселі було вже навіть тісно від гостей та найщиріших вітань і побажань на адресу іменинників, до них приєдналися, звичайно ж, з квітами і подарунком ще й сільський голова В. М. Соколюк з секретарем сільської ради М.С. Плахотнюком.
