На знімку: Петро Трохимович Головня (праворуч) з дружиною Наталею та сином Артемом. Фото Григорія ПОГОНЧИКА.
Тож цілком ймовірно, що аж у якомусь поколінні, через багато років, прокинулися гени землеробів у його праправнуків Анатолія та Петра. Брати, здобувши відповідну освіту, маючи вже квартири, роботу, а з усім цим і перспективу на майбутнє, залишили Київ і переїхали у рідну Михайлівку.
Зважаючи на те, що одному з них – Петру – першого лютого виповнюється п’ятдесят років, саме про нього, ювіляра, тепер вже Петра Трохимовича, хочеться більш детально розповісти.
З’явився на світ півстоліття тому тут же, у Михайлівці. Їхня хата була крайньою на одній з вулиць. Трохим та Ганна – його батьки – працювали будівельниками у місцевому господарстві.
Після закінчення Михайлівської школи шлях сільського хлопчини проліг у Київ, де і здобув спеціальну освіту, отримав квартиру і, зустрівши своє кохання, у 1986 році створив сім’ю. А вже через дев’ять років склалося так, що після певних роздумів, зваживши усі «за» та «проти», сім’я переїхала у Михайлівку до матінки-годувальниці землі. Тим самим відновивши славний, вже призабутий рід Головнів.
А це якраз була пора розвитку фермерського руху на селі. З ініціативи та наполегливості старшого брата Анатолія та моральної і матеріальної підтримки батька було прийнято рішення про створення фермерського господарства. Його засновником став Трохим Олександрович, і мали спочатку 15 гектарів землі. Коштів, щоб господарювати, було мало, потрібно було брати кредит. Щоб його взяти, Трохим Олександрович ризикнув і віддав у заставу свій будинок. Так, пройшовши непростий шлях першопрохідців, подолавши супротив деяких місцевих керівників, скептичне ставлення декого з односельчан, і отримали Державний акт на землю, купили дещо з сільгоспінвентаря.
Петро придбав стареньку хату для проживання край села, вірніше, це було тільки місце для будівництва нової. Так потихенько і ставало, як кажуть, на ноги фермерське господарство, яке назвали «Фермерпродуктсервіс».
Недавно відзначили вже двадцятилітній ювілей.
Звичайно, воно вже зовсім інше.
Орендують 130 паїв у Михайлівці.
Коли у сусідній Голдашівці не стало колгоспу, жителі цього села запропонували братам ще 270 своїх паїв. Таким чином, в обробітку вже 960 гектарів землі. Є у цьому господарстві прекрасний фруктовий сад. Щодо Петра Трохимовича, то він хоч і ніби в тіні свого брата, роботи у нього дуже багато. Є пори року, коли трудиться мало не цілодобово. Він є професіоналом широкого профілю. Ймовірно, саме завдяки цьому чимало техніки, яка вже відслужила свій строк, у них ще в строю, і від неї є віддача. Він і електрик, і слюсар, і електрогазозварювальник, раціоналізатор і реставратор, агроном і обліковець. До всього – ще і чудовий будівельник. Оригінальний, компактний, енергоощадний будинок побудував за власним проектом. Більшість робіт, зокрема столярних, виконав власноруч.
Але головною рисою його характеру є те, що завжди готовий допомогти людям. Він поважає всіх, незважаючи на їх статус чи місце в суспільстві. Для когось – Петро, комусь – Петя чи просто Трохимович, але він завжди вислухає кожного і по можливості допоможе.
Несправедливо було б не згадати і про сім’ю ювіляра – в першу чергу про чарівну, добру, щиру, гостинну його дружину Наташу, з якою він у парі вже 27 років. Виростили і навчили бути людяними доньку Юлю та сина Артема. У доньки вже власна сім’я та синочок. Дідусь і бабуся завжди раді маленькому Нікіті. Син Артем зайнятий у фермерському господарстві і є незамінним помічником свого батька. Він і комбайнер, і тракторист, слюсар і інженер, шофер. У нього взагалі «золоті руки».
На додачу цей лагідний, спокійний хлопець ще й уміє спілкуватися з людьми, завдяки чому його поважають старші за віком. Володіє і сучасною комп’ютерною технікою.
Про вихідця із діда-прадіда з хліборобської родини-ювіляра можна було б розповісти ще чимало. Бо все, що він і його сім’я робить, заслуговує на повагу інших.
А у самій сім’ї панує взаємоповага, щирість від глибини душі. Вони є авторитетом для всіх, хто їх знає.
Тож побажаймо як ювіляру, так і його сім’ї, всіх земних благ. Нехай і надалі шанують їх люди. Нехай доля дарує їм довгі літа, а в серцях хай панує завжди доброта.
Микола РУДИК
