… Вона зовсім не збиралася бути журналістом. Батько, Христофор Данилович, працював у Вовчку – і бригадиром, і завтоком, і заступником голови колгоспу, і головою, мама Ольга Олексіївна – проста колгоспниця. Колись вона дівчиною, як кажуть, «пішла на четверо дітей» (у Христофора померла дружина, залишилося без матері чотири дочки). Маріїн тато був старший від своєї дружини на п'ятнадцять років. Сама ж Марія – пізня дитина. Але була здібною до навчання, після закінчення семирічної школи в рідному селі закінчила ще й Ольгопільську середню.
А потім вступила до Луцького культосвітнього училища, разом із дипломом одержала направлення на роботу аж на Сахалін. Тут затрималася на вісім років, вийшла заміж, закінчила Южно-Сахалінський педінститут, в якому здобула фах учителя російської мови і літератури. Працювала і бібліотекарем, і вчителькою. Та все ж гнітила величезна віддаленість від рідних країв. І після короткої сімейної ради сім’я переїжджає в Україну. Марія Сокова стає коректором районної газети. Комусь здається, що це дуже проста і легка робота. Але так каже тільки той, хто не знає специфіки газетної коректури. Це, найперше, величезна відповідальність за кожне надруковане слово, вимога бути постійно уважним, не кажучи вже про добре знання мови. Її першими вчителями на журналістській ниві були тодішній редактор Олександр Денисович Москаленко, його заступник Дмитро Васильович Ткачук, відповідальний секретар Степан Савич Чорний, Петро Іванович Швець… На прикладі їхніх матеріалів вона вчилася, згодом і сама почала писати власні. Через деякий час її перевели на посаду літературного працівника, згодом – кореспондента, далі стала завідувачкою відділу… Її прізвище дедалі частіше з’являлося на сторінках «Вогнів комунізму» під вагомими публікаціями, в яких піднімалися актуальні проблеми життя району. Свого часу висвітлювала в газеті молодіжну тематику, діяльність професійних спілок, партійних організацій.
Взагалі ж не обмежувала себе у виборі тем, лише намагалася якомога краще написати про трудові колективи і людей. Не обходила і гострих кутів, причому старалася так писати критичні матеріали, щоб до автора не було претензій з боку тих, кого критикують. Єдине прагнення – аби були усунуті недоліки, а відтак до редакції газети надійшла відповідь про вжиті заходи. Нині так уже не робиться… До початку дев’яностих районна газета виходила тричі на тиждень, працівники редакції працювали з величезним навантаженням, не кожен витримував такий темп роботи. Адже потрібно було забезпечувати і оперативність, і якість, і належне поліграфічне оформлення газети. Тож цілком зрозуміло, що на посаді відповідального секретаря було затверджено Марію Христофорівну – досвідченого й авторитетного працівника, члена Національної спілки журналістів, людину високопрофесійну й принципову.
Саме на цій ділянці вона реалізувала себе якнайповніше – для тих, хто не знає специфіки роботи відповідального секретаря, скажу, що це – «найгарячіший цех» у будь-якій редакції, штаб, який керує випуском кожного номера.
Працюючи над свіжим випуском, у штабі вже думають над тим, якими будуть наступні номери. Потрібно забезпечити належний дизайн номера, якість матеріалів, їх географію та багато інших аспектів, без яких неможливо уявити газету.
Марія Христофорівна так зріднилася з виданням, що ще чимало років працювала і після виходу на пенсію. Її енергії, завзяттю можуть позаздрити й молодші колеги. Здається, час не владний над нею – вона остаточно скористалася правом на заслужений відпочинок лише торік. Тож тепер більше уваги може приділити дітям та внукам. У М. Х. Сокової – дві доньки: Оксана і Тетяна, п’ятеро внуків: старший уже служить в армії, а найменшому лише три роки.
У ці дні Марія Христофорівна відзначає ювілей. Який? Не буду про це говорити, але, поспілкувавшись із нею, ви відчуєте, наскільки молода й енергійна ця людина, і не завжди варто вірити цифрам у паспорті. Тож успіхів Вам, колего, і всяких гараздів у житті. Як кажуть, з роси і води!
Федір ШЕВЧУК
