Їхні педагогічні дороги зійшлися ще в далекому 1973-му, коли зустрілися студентами.
Усміхаються і розповідають, що їх звели однокурсники. Коли Володимир ще несміло поглядав на Світлану, вони називали їх Ковальськими. І пішло, поїхало… Згодом зіграли весілля.
Молоду сім’ю на Бершадщині зустріли тепло.
Світлана одержала направлення в Тернівську школу, а Володимир – у Дяківську.
Але доля є доля, вона розпоряджається посвоєму. Згодом уже працювали разом у Тернівці. Жителі села і дотепер з теплотою відгукуються про це подружжя. Разом у школу, разом із школи. А між ними перевірка зошитів, підготовка до уроків, обговорення.
Потім Володимир працював в Устянській школі, через певний період – у Великокиріївській (уже директором), а Світлана – в школіінтернаті (спочатку вчителем, тоді – заступником).
На яких би сходинках педагогічного Олімпу не стояли, але вважають, що треба добросовісно виконувати свою справу. Таке кредо Ковальських.
…А доля вже вкотре втручалася в налагоджене життя, вносила свої корективи. Володимир Михайлович став директором Бершадської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 (цього року – 20 літ), а Світлана Іванівна після закриття школиінтернату перейшла працювати вчителем-словесником.
Про них говорять, що вміють один одного підтримувати, розрадити і виручити. Але ж так і повинно бути, бо інакше не дозволяє подружній статус і вчительський обов’язок.
Досвід дає їм право ділитися напрацьованим.
Часто їхні розробки уроків, позашкільних заходів можна побачити на шпальтах педагогічних видань «Слово педагога», «Освіта Вінниччини», «Вивчаємо українську мову та літературу»; розробка уроку на матеріалі поезій В.Горлея, поета Вінниччини, в рубриці «Література рідного краю», ввійшла в збірку матеріалів до уроків з українського краєзнавства (5-11 класи); їхні матеріали вміщено в книзі Петра Маніленка «Сузір’я талантів Бершадщини», про них можна прочитати на сторінках газети «Бершадський край». Багатий матеріал за творами серединського філософа Василя Думанського займає чільне місце на уроках літератури і мови, де твориться добро та людяність.
…Не кожен директор школи може дозволити собі таку розкіш, як цементувати в школі, ставити плитку. Та, власне, що ж він там ще не виконував?! Володимир Михайлович справляється, бо хоче, щоб школярам було затишно, а вчителям – комфортно. На це йде відпустка, вихідні, але чоловік керується тим, що людина має добро творити щоденно, бо інакше не повинно бути.
– Чи важко працювати з дружиною на одній ниві? – запитую.
– Не важко, – відповідає Володимир Михайлович, – бо Світлана по природі виконавець: якщо хтось собі може дозволити якусь слабинку, то вона стоїть вище цього. У школі – як всі, виконує свої функціональні обов’язки, зате вдома на капітанському мостику вона.
Через мить додає, усміхаючись: – Компенсація важелів управління.
– Якби довелося спочатку? Що б… – не закінчую думки, бо не можу уявити, що відповідь буде заперечливою. Пауза і чітке директорське: – Ми вибрали долю самі і не шкодуємо.
Галина САВЧУК, методист райметодкабінету відділу освіти РДА
