Крушинівка – його рідне село. Батьки Івана – Борис Олександрович і Марія Григорівна – звичайнісінькі трударі, які, маючи працьовиті руки, природну мудрість, любили землю, вирощували на ній хліб. Батькові довелося ще й воювати у фінську й Велику Вітчизняну – захищав Сталінград, дійшов до Берліна… Трудова біографія Івана Борисовича розпочалася дуже рано – наприкінці війни десятирічний хлопчик разом із старшими товаришами орав поля коровами. Ваня був погоничем, а більші хлопці ходили за плугом. Після закінчення семирічки навчався у Комаргородському сільськогосподарському технікумі (Томашпільський район на Вінниччині) і здобув спеціальність агронома. Одразу ж був призваний в армію. Військову службу наш земляк розпочинав у навчальному центрі у Фергані в Узбекистані. Згодом авіаційний механік обслуговував реактивні літаки МіГ-17 в одній із військових частин Ленінградського військового округу. Мріяв літати, тож пробував вступити до військового льотного училища, однак не пройшов за віком.
Після звільнення з військової служби вдома довго не сидів – уже через кілька тижнів Івана Вращука призначили бригадиром рільничої бригади крушинівського колгоспу «Україна», який очолював на той час Степан Соболєв. Через два роки колгоспи трьох сусідніх сіл – Маньківки, Крушинівки і Красносілки – об’єднали в один, який отримав назву «12-річчя Жовтня».
Івану Борисовичу довірили самостійну ділянку роботи – він довгі роки працював комплексним бригадиром у рідному селі. Маючи неабиякі організаторські здібності, гарні знання (закінчив Українську сільськогосподарську академію), авторитет серед людей, націлював колгоспників на вагомі здобутки, сам не цурався хліборобської праці. Зусилля Івана Вращука були належно поціновані – у 1972 році за високі врожаї зернових і технічних культур його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Певний час Іван Борисович був заступником голови колгоспу «12-річчя Жовтня» Бориса Булки, а потім три роки очолював колгосп «Авангард» у Ставках. До виходу на пенсію 13 років був начальником міжрайонного відділення «Сортнасіннєовоч», яке обслуговувало населення і колгоспи восьми районів. Відділення було в числі лідерів в Україні по реалізації насіння овочевих культур.
Озираючись у минуле із висоти прожитих літ, Іван Вращук може сміливо стверджувати: його роки не збуяли пустоцвітом, а дали рясні плоди.
Він жив і живе по совісті, так, як учили його батьки. На якій посаді не працював – завжди трудився сумлінно.
Пощастило Івану Борисовичу і у сімейному житті. Майже 55 років йде рука об руку по життю з дружиною Параскою Володимирівною, яка працювала вчителькою. А доньки Валентина і Лариса обрали фах лікаря.
У дідуся і бабусі троє онуків, два правнуки.
На ювілеї, свята велика родина збирається разом – і тоді радості немає меж. Днями також усі рідні з’їдуться – у батька, дідуся, прадідуся ювілей. Приєднуємося до численних вітань і щиро зичимо ювіляру здоров’я, щастя, радості, довголіття і всіляких гараздів у житті.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
