На знімку: дочка Зіна, яка живе у Великій Киріївці, зі своїм батьком Петром Івановичем Басом у переддень його дев’яносторіччя.
Насправді ж, розповідав П.І. Бас, коли того ж таки дня зустрілися з ним у його хаті на Жорняках, доля не щадила і його. Під час Другої світової встиг не тільки повоювати, а і був поранений, у результаті чого став інвалідом. І якби одне з тих поранень дістав хоч від ворога, не переставав обурюватися, а то потрапили тоді під наліт нашої, червонокрилої авіації. Наступали, бувало, такими темпами, що командування не встигало своєчасно координувати бойові завдання пілотам.
Або ж, створивши у 1950 році сім’ю, почали будувати хату. Мали вже навіть у неї вселятися. Але дружина несподівано померла, залишивши його з двома маленькими дітьми. А тут ще й мати покійної не допустила його до нової хати, залишивши з донечками на старому обійсті. Покійна дружина працювала продавцем, під час ревізії виявили ще й чималу нестачу. Магазин цей розміщувався в орендованому у них приміщенні на їхньому ж обійсті, тож довелося покривати борг йому, її чоловікові.
Спасибі Богу, згадував Петро Іванович, що хоч вдалося підшукати дітям добру другу маму. З нею нажили ще троє братиків сестричкам, які вже були.
Дошкуляли податки, а заробітна плата зовсім невелика.
Не так просто було з п’ятьма дітьми відважитися знову будувати хату. Але виходу не було. Ким тільки не працював у колгоспі, що тільки не робив – і на будівництві, і бригадиром, аж поки не захворів. Як, згадував він, можна було добре організовувати роботу, коли люди не хотіли працювати, бо не було за що. Щоб вижити з сім’єю, ще й підробляв де тільки міг.
– Та я ж неграмотний, закінчив тільки три класи, – виправдовувався, коли голова колгоспу пропонував бути керуючим на Жорняках. На що керівник господарства відповів, що у даному випадку йому не грамотна людина потрібна, а добрий господар. А П.І. Бас, кажуть, саме таким і був від природи. У новій хаті практично все робив власними руками. Попросившись на легшу роботу, працював у майстерні, охоронником. Щоб прогодувати дітей, купили козу, бо на корову, з його слів, ніяк не могли вийти з грішми.
Побачили, що однієї кози мало, купили ще одну.
Навчений життям, не погоджувався, щоб і далі орендували приміщення під магазин на його подвір’ї. Але тодішній сільський голова не тільки переконав з отією орендою, а і влаштував продавцем дружину одного з керівників. Коли і у неї виявили нестачу, справу знову почали «шити» П.І. Басу.
З воєнного періоду його життя особливо пам’ятним для нього є те, як врятував життя командирам роти і взводу. Через 34 роки, будучи на високих посадах, відшукали вони його на Жорняках і приїжджали, щоб ще раз подякувати за порятунок.
Чимало розповів ветеран.
Серед його нагород орден Слави, численні медалі. Колись на запрошення відвідував школу, виступав перед учнями.
Хоч виховали п’ятеро дітей, останніх дванадцять років живе сам, бо померла і друга дружина. Але з усього видно, що не залишився наодинці зі своєю старістю. Найбільше, за його словами, опікується ним дочка Зіна. Саме вона і приходила в редакцію. Не забувають про дідуся і прадідуся дев’ятеро його онуків і стільки ж правнуків.
На Жорняках кажуть, що для того, щоб «підняти» дітей, крутився як тільки міг, і що такого батька, як він, ще треба пошукати. От і повертається добро взаємністю.
Коли цей матеріал, із пам’яті не йшла ще одна непроста життєва ситуація в одній із сімей. Незважаючи на те, що на подвір’ї хата, порівняно молода іще мати-інвалід першої групи живе у підсобному приміщенні. І нехай вже було б так, тільки щоб не залишалася голодною і у холоді.
На жаль, зовсім молодий ще її син, який одинаком живе у хаті, якщо і навідується, кажуть, до матері, то здебільшого, щоб тільки видерти гроші з її мізерної пенсії. В тому числі і на спиртне. А її дочка, яка живе у приміському селі, до мами взагалі не навідується.
Не може бути ніякого виправдання такому ставленню дітей до батьків. На цей раз не назвемо їхніх адрес і прізвищ.
Можливо, хоч розповідь про П.І. Баса стане для них прикладом і обоє задумаються, що і вони можуть на старості опинитися у не менш складній життєвій ситуації. Або хоча б про те, який приклад вони подають своїм дітям.
Павло КУШПЕЛА.
