До призову в АТО працював за фахом у м. Вінниці. З 9 березня 2015-го до 30 березня 2016 року Олександр служив у 24-ій ОМБР 2-го батальйону 4-ої окремої кулеметної роти неподалік населеного пункту Кримське. Олександр Цішенко виявився неговірким. Про події на Сході України йому неприємно згадувати, адже там йде жорстока війна, гинуть люди, але солдат повідав кілька історій із фронтових буднів.
… Щоденний свист ворожих куль, вибухи снарядів та мін були нероздільні з військовим життям 4-ої окремої кулеметної роти. Земляні окопи та бліндажі – єдине місце порятунку для солдатів. Посада кулеметника важлива, противник намагається будьяким чином виявити кулеметне гніздо й знищити його.
Від злагодженої та професійної дії кулеметників залежало життя бійців підрозділу. Напарником кулеметного розрахунку в нашого земляка був Анатолій Васильович Голуб із Черкащини, який виявився не тільки кваліфікованим майстром зі стрільби, а й доб - рим побратимом. Влучні постріли кулеметників не підпускали противника до наших позицій.
Добрі слова висловив Цішенко на адресу простих солдатів, які виявляють мужність і героїзм у боротьбі з ворогом.
Таких солдатів чимало. Особливо запам’ятався кухар Іван Марчук з Івано-Франківщини, який не тільки готував їжу, а був і мужнім бійцем. А скільком побратимам врятував життя снайпер Геннадій із Одеської області, який знищив чимало ворожих снайперів. Бійці прозвали одесита Дідом або Лісовиком через те, що він не голився.
Важливу роль у військовому підрозділі відіграють офіцери. У бойовій ситуації бійцю доводилося бачити різних командирів. Одні чомусь напередодні бою спішили з якимось донесенням у тил, а інші зі зброєю в руках разом із солдатами тримали оборону або першими йшли в наступ.
Олександр Цішенко з гордістю згадує командира 4-ої роти капітана Ігоря Вилкіна, який був прикладом в усьому для бійців. Про таких офіцерів кажуть, що не заплямував офіцерського мундира – має честь. Напевно, найбільша нагорода для кожного командира – почути такі слова від підлеглих. У командира роти є собака Кузя, з яким офіцер подружився з перших днів війни на Сході. Пес разом із капітаном Вилкіним продовжує «нести службу». Нещодавно командир отримав звання майора й переведений до іншої військової частини, разом із ним вибув на нове місце служби й Кузя.
Про стосунки з місцевим населенням наш герой розповів, що до українських військових ставлення різне. Це й зрозуміло, адже війна зачепила й цивільних – зруйновано міста й села, є жертви і серед них. Але більша частина місцевих мешканців допомагає нашим військовим чим може, наші солдати також не залишаються осторонь проблем жителів цього краю.
Солдат із великим захопленням розповів про волонтера з Лисичанська Наталію Вікторівну, яка сама родом із Російської Федерації, але постійно турбується про українських солдатів: підшиває солдатам одяг, забезпечує водою, продуктами тощо.
Вище згадувалося, що у командира роти є собака Кузя, але до кулеметників прибилася ще на 29-му блок-посту качка Маруся, яка разом із солдатами перебралася до Кримського, та пес, якого кличуть Сантехнік, або Сепа чи Завсклад. Кожне його ім’я пов’язане з якимось випадком: перше – з тим, що собака, коли був маленький, упав у каналізаційний люк, і солдати його врятували; друге – з тим, що цуценя крало в солдатів взуття й ховало; а третє – з тим, що собака прорив дірку у зруйнованому бліндажі й наносив туди стільки різних продуктів і закруток, що солдат Микола з позивним Кіка, залізши через собачий прохід у бліндаж, не повірив своїм очам – там було більше продуктових запасів, ніж у солдатів на складі.
Слова вдячності солдат висловлює волонтеру Ігорю Климнюку та його друзям, які привезли йому від сестри Лариси з Бершаді великий торт та інші подарунки. Торт з’їли після того, як кожен солдат сфотографувався з ним.
Але найбільше Олександр Цішенко усвідомив значення для наших солдатів Державного Гімну України, який став грізною зброєю для ворогів.
Чия ідея – змайструвати з труби протитанкового реактивного керованого снаряда підсилювач звуку – солдат не пам’ятає, але це виявилося грізнішим для противника, ніж стрілецька зброя. Трубу, в яку вмонтували радіо, направляли в сторону позицій противника й щоранку о 6-ій годині включали Державний Гімн України. Нашим солдатам це підносило настрій, спонукало до патріотичних дій і вселяло в їхні душі впевненість у захисті цілісності та незалежності України, а противника виводило з себе, він починав безладно стріляти.
Такий сеанс психотерапії для ворога продовжувався понад місяць, поки не заборонило вище командування бригади невідомо з яких причин.
Нині солдат повернувся додому, де зустріли його рідні та близькі люди.
Олександр Цішенко мріє, щоб найшвидше припинилася війна та наступив мир.
Григорій ПОГОНЧИК.
