Валерій Федорович Маршук народився в Сумівці. Там зростав, навчався, набирався досвіду. Після закінчення школи вступив до Верхівського аграрного технікуму, а після служби у армії – до Уманського сільськогосподарського інституту. Трудовий шлях пройшов від бригадира рільничої бригади і до керівника господарства. Нині на заслуженому відпочинку.
Своїм життєвим прикладом і принциповістю, наш тато виховав у нас любов і розуміння до вічних цінностей: сім’ї, дружби та кохання. Навчив бути добрими людьми, жити по совісті, цінувати, оберігати та підтримувати свою сім’ю та рідних. Його непохитне кохання до мами стало для нас еталоном сімейного благополуччя та вічної любові.
Змалку ми постійно намагались якомога ближче пригорнутися до татуся, бо завжди відчували, що в його обіймах ніяка біда нам не страшна, ми захищені від всіх негараздів.
Не було місця більш безпечного для нас трьох, ніж обійми батька. Зараз цю родинну традицію із честю перейняли наші діти, ваші онучки.
Пройшли роки, ми виросли, та які б труднощі не виникали в житті, наскільки б безвихідною не здавалась ситуація, ми завжди йдемо до тата, бо він допоможе, він знає, як правильно, він знає все!
Ось уже нашому найдорожчому батькові та дідусю – 60. В цей день ми хочемо подякувати, за турботу та підтримку, ми обіцяємо тобі – тату, що через усе життя пронесемо твої уроки, будемо жити по совісті і ніколи не засмутимо і не зрадимо твоїх надій. Низький уклін тобі, наш вічний захисник!
Ми, ваші діти: донька Валентина з чоловіком Олександром, син Олег із нареченою Юлією, донька Олена з чоловіком Володимиром і онучки Майя, Ангеліна та Вероніка, дякуємо вам за те, що ви у нас є.
Діти та онуки.
