Зрідка проїжджали вози, буксували автомашини, трактори. А просто через поле, по розталому снігу і розбухлій ріллі, безладно йшли «піші» воїни. В обмотаних жіночими хустками чи шарфами головами, хто спираючись на палицю, хто просто на гвинтівку, брели, ледве витягуючи ноги з багнюки. Деякі не надовго зупинялися біля сільських хат, вимагали їжі і води, і йшли далі, через греблю, вперед, на Піщанську гору.
Навіть нам, дітям, було зрозуміло, що німці безладно тікають, рятуючись хто як може.
Наша хата – в центрі Голдашівки, недалеко від шляху.
Десь під вечір зайшли кілька солдатів. Ми, троє братів – 13, 7 і 4 років – поховалися хто куди, мати залишилася говорити з німцями. Солдати поводилися спокійно. Мати дала їм щось поїсти, і вони влаштувалися на ночівлю. Один з них, літнього віку, непогано знав російську мову. Коли усі вгомонилися, він сказав мамі, що завтра йтимуть якісь спеціальні загони, які можуть чинити жорстокість, вбивати людей, підпалювати хати. Порадив забрати дітей і заховати подалі від шляху, на краю села.
Рано-вранці німці тихо пішли далі, а мама швиденько зібрала нас, поклала у вузлик якоїсь їжі. І ми вирушили на край села. Там, у старенького дядька Сави, брата нашого батька, був глибокий, міцний, по-хазяйськи зроблений льох.
В ньому і сховалися.
На другий день ми, хлопчаки, не всиділи, намагалися виглянути надвір. Двоюрідний брат Гордій (його вже немає в живих) якось вислизнув із схованки і швидко повернувся із криком: «Наші прийшли!..» Обережно виглянули на подвір’я дорослі, дозволили вийти і дітям. Вздовж берега річки Яланець, зі сходу, із боку села Бандурового, ланцюжками, один за одним йшли солдати. Нам дивно було бачити на плечах кожушків погони. Солдати з автоматами на грудях йшли тихо, без зупинки, несучи на плечах кулемети, стволи і станини від мінометів. Жінки кинулися їм назустріч, запрошуючи до домівок. Але ланцюжок не зупинявся. На ходу випивали кринку молока, дехто брав горщик з картоплею чи мамалигою і йшли вперед.
Цей щасливий день випав на 14 березня. Як і завжди на Явдохи, йшов мокрий сніг, а той, що залишився від зими, глибиною до колін, танув під ногами, заважаючи наступальній ході визволителів.
… Вже з часом я дізнався про Корсунь-Шевченківську операцію і зрозумів, що тоді через наше село пройшли воїни-герої, які влаштували німцям на землі України «малий Сталінград».
Петро ЗАРІЧАНСЬКИЙ, член Національної спілки журналістів України.
с. Голдашівка – м. Одеса.
