Fridge magnet wooden gears

«НАШІ ПРИЙШЛИ!..»

  • Подобається5Не подобається
  • 13 Березня 2009 р

Ніби на чорно-білій документальній кінострічці бачу ті далекі події лютогоберезня 1944 року. … Два з половиною роки прожили ми під владою румунів. Ніде правди діти, в зоні румунської окупації жилося значно легше, ніж там, де хазяйнували німці. Але і дорослі, і діти з нетерпінням чекали повернення Червоної Армії, жадібно ловлячи чутки про події на фронті. Але де їх дістати, ті новини? Ні радіо, ні газет, тим більше телефонного зв’язку. І все-таки вже в 43-му – на початку 44-го «народне радіо» доносило відгомін наближення фронту. Мені було тринадцять з половиною років, але як зараз перед очима ті дні. В перших числах березня по ґрунтових дорогах з боку Гайворона, в напрямку Піщаної і далі на Балту почався рух німецьких військ.

Зрідка проїжджали вози, буксували автомашини, трактори. А просто через поле, по розталому снігу і розбухлій ріллі, безладно йшли «піші» воїни. В обмотаних жіночими хустками чи шарфами головами, хто спираючись на палицю, хто просто на гвинтівку, брели, ледве витягуючи ноги з багнюки. Деякі не надовго зупинялися біля сільських хат, вимагали їжі і води, і йшли далі, через греблю, вперед, на Піщанську гору.
Навіть нам, дітям, було зрозуміло, що німці безладно тікають, рятуючись хто як може.
Наша хата – в центрі Голдашівки, недалеко від шляху.
Десь під вечір зайшли кілька солдатів. Ми, троє братів – 13, 7 і 4 років – поховалися хто куди, мати залишилася говорити з німцями. Солдати поводилися спокійно. Мати дала їм щось поїсти, і вони влаштувалися на ночівлю. Один з них, літнього віку, непогано знав російську мову. Коли усі вгомонилися, він сказав мамі, що завтра йтимуть якісь спеціальні загони, які можуть чинити жорстокість, вбивати людей, підпалювати хати. Порадив забрати дітей і заховати подалі від шляху, на краю села.
Рано-вранці німці тихо пішли далі, а мама швиденько зібрала нас, поклала у вузлик якоїсь їжі. І ми вирушили на край села. Там, у старенького дядька Сави, брата нашого батька, був глибокий, міцний, по-хазяйськи зроблений льох.
В ньому і сховалися.
На другий день ми, хлопчаки, не всиділи, намагалися виглянути надвір. Двоюрідний брат Гордій (його вже немає в живих) якось вислизнув із схованки і швидко повернувся із криком: «Наші прийшли!..» Обережно виглянули на подвір’я дорослі, дозволили вийти і дітям. Вздовж берега річки Яланець, зі сходу, із боку села Бандурового, ланцюжками, один за одним йшли солдати. Нам дивно було бачити на плечах кожушків погони. Солдати з автоматами на грудях йшли тихо, без зупинки, несучи на плечах кулемети, стволи і станини від мінометів. Жінки кинулися їм назустріч, запрошуючи до домівок. Але ланцюжок не зупинявся. На ходу випивали кринку молока, дехто брав горщик з картоплею чи мамалигою і йшли вперед.
Цей щасливий день випав на 14 березня. Як і завжди на Явдохи, йшов мокрий сніг, а той, що залишився від зими, глибиною до колін, танув під ногами, заважаючи наступальній ході визволителів.
… Вже з часом я дізнався про Корсунь-Шевченківську операцію і зрозумів, що тоді через наше село пройшли воїни-герої, які влаштували німцям на землі України «малий Сталінград».

Петро ЗАРІЧАНСЬКИЙ, член Національної спілки журналістів України.
с. Голдашівка – м. Одеса.


Дивіться також в розділі  Спогади
» 02.04.2018 За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України №890/2014 від 21 листопада...
» 02.04.2018 Уривок зі спогадів «З ярмарку»
» 01.04.2018 Кілька днів по центральній ґрунтовій дорозі, яка пролягала через село, стрімко просувались фашистські війська: автомобілі, танки, артилерія. Вояки йшли повз хату мого дідуся Миколи. Тож в один із звичайних днів сорок четвертого року, коли вже...
» 30.12.2017 Люди старшого покоління добре пам’ятають значки, марки, листівки і плакати з символікою VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, що проходив з 28 липня до 11 серпня 1957 року в Москві. На нього приїхали тисячі юнаків і дівчат із 131 країни...
» 11.12.2017 8 грудня 2015 р. в АТО загинув Юрій Тарасенко
» 27.10.2017 Добрі справи і гарний слід
» 16.09.2017 Поетичний заповіт Миколи Хараїма
» 04.02.2017 Пам’яті друга
» 17.12.2016 Оніщенко Віктор Васильович
» 10.12.2016 Дороги майора Дігтяра
Всі статті розділу Спогади »
Цікаві фото
3 фото   
<b>Тирлівці - 280 років!</b><br />Людно було минулої п’ятниці у Тирлівському будинку культури. Величне свято у чарівній тирлівській місцині, родині, з...
6 фото   
<b>Весняний цвіт</b><br />
4 фото   
<b>Міжнародний турнір</b><br />Завдячуючи триразовому чемпіону світу, заслуженому майстру спорту А.В. Телятникову, який у Ставках створив чудову...
3 фото   
<b>Жінки в МХП: жительки Вінниччини – про свою роботу в рідному краю</b><br />Найкраще про підприємство можна дізнатись через людей, які в ньому працюють. На початку весни та напередодні...
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Джулинка
Симокінь Віталій Антонович (1924) 1924 р., українець, селянин. Мобілізований в 1941 р. Рядовий. Загинув 16.01.43. Похов. с. Щілина Соснова, Краснодарьский кр.

З історії Бершаді
Квітне старовинна Бершадь, за роки Радянської влади вона перетворилася на соціалістичне місто. В грудні 1966 року, враховуючи питому вагу в розвитку економіки й культури, збільшення кількості населення, Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Бершадь з селища міського типу в місто районного підпорядкування. На вулицях, що після вигнання окупантів являли згарища та самі руїни, споруджено... Читати далі »



Останні новини
Може бути цікаво

«НАШІ ПРИЙШЛИ!..» - Спогади - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники