…Вожді… Правителі… Політики… Від них залежить мир і спокій на землі. Роль особистості в історії давно доказана. Якщо знищують духовність, інтелект, то народ перетворюється в череду. Його потреба – хліба й видовищ!
Таким гаслом психопатифюрери розбещують своїх підлеглих. Війною, насильством, жорстокістю, крово - пролиттям вони забезпечують собі трони, збагачення, породжене розбійним капіталом. Щоб відвернути увагу від своїх злочинів, вони розпалюють міжнаціональні та міжрелігійні чвари, геноцид, холокост.
Саме так сталося в Німеччині в 1933 р., коли до влади прийшли фашисти.
… Я пройшла через геноцид, через холокост. Ще й тепер чую, як фашисти й поліцаї розстрілювали моїх рідних. За селом в могилі лежать десять осіб нашої родини. Їх розстріляли тільки за те, що по національності вони були євреями. Мене від смерті врятували жіночки-українки.
П’ять з них отримали звання «Праведниця світу». Однак влада бере до уваги тільки тих, хто побував у гетто, яке знаходилось на території, окупованій румунами. Але там, де панували німецькі фашисти й поліцаї, був холокост без гетто. Таких місць в Бершадському районі, до складу якого входить тепер і Джулинський, є 33. Про це писали в своїх статтях директор Бершадської СШ №1 Григорій Олексійович Погончик та кореспондент газети «Вінниччина» Федір Харитонович Шевчук. Друкувались і мої болючі спогади. Майже в кожному населеному пункті є свій Бабин Яр.
… 1941 рік, червень… Я пам’ятаю, як батько полем ніс мене на руках. Разом з односельчанами спішив до Джулинського райвійськкомату.
Цілував мене, гладив по голівці. Більше ми ніколи не бачились. В Тирлівку повернувся після війни тільки водій генерала Ватутіна А. Адамович. Важко поранений, він скоро покинув цей світ. Не пам’ятаю я і свого старшого брата – курсанта Московського авіаційного училища.
Він загинув в бою. Про моїх рідних мені нагадують лише фотографії і стела в центрі села Тирлівки. Там я читаю і їхні прізвища. А пам’ятники теж плачуть.
… Війна – це звірство, божевілля, жорстокість, ріки крові. Природа цього не прощає. Ціною людського життя фюрери здійснюють свої маніячні ідеї – володіти світом, капіталом. А гинуть молоді, красиві, здорові.
Скільки ось таких загинуло в цій страшній війні! Десятки мільйонів! Ціною свого життя вони захистили весь світ від коричневої чуми.
Я та мої ровесники, що пройшли через пекло війни, втратили рідних, не закінчили рахунків з фашизмом, геноцидом, холокостом. Рідіють ряди наших визволителів.
Роки летять… Життя – це мить між минулим і майбутнім. Стали дорослими наші діти, ростуть онуки й правнуки. А нам від влади, крім правди, нічого не потрібно.
Ми – діти війни, сироти й напівсироти, а також ті, батьки яких були інвалідами війни, чесно працювали, збирали й здавали в колгосп колоски, рятували бурякові поля від довгоносика. Ми продовжували трудові традиції своїх батьків, відбудовували нашу державу, наші села й міста. Однак тепер нас розкуркулили, забрали наші заощадження, які ми відкладали для забезпечення нашої старості. Я не сприймаю спокійно підвищений тон, образу від тих, кого війна не обездолила смертю рідних. Не сприймаю ні лівих, ні правих, ні тих, що в центрі, якщо вони спекулюють Богом, гаслами про патріотизм. Особливо боюсь націоналістів. Націоналізм – нацизм… а далі – що? Фашизм? Коли брали людину – захисника в бій, то не заглядали в документи, якої він національності.
Мій онук народився 22 червня, і ми назвали його Альошою. Дай, Боже, щоб наші онуки та правнуки і всі наступні покоління не воювали!
Рабство, неволя наших підлітків залишили тяжкий спогад про ті страшні роки. Багато з них не повернулись до рідної домівки, загинули й лежать на чужій землі. Ми зобов’язані ще звернутись і до цієї сторінки трагічної історії.
Наприкінці хочеться запитати: люди! Чи задумувались ви, якою ціною наші визволителі врятували світ? Невже вони загинули, а ми вижили для того, щоб тепер ворогувати? Час такий неспокійний, доріг багато, а ведучих ще більше. Куди й за ким йти?
Правда – одна, єдина. Вона потрібна нам без горя й крові.
Помилятись не можна, бо вже дуже обмаль часу для виправлення помилок. Тому прошу всіх, хто осмілюється керувати людьми: зупиніться!
Огляніться! Пам’ятайте про тих, хто ціною свого життя врятував всіх нас і весь світ.
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент.
