Баланівська підпільна група входила в підпільну мережу Бершадського району, якою керував теж наш земляк, секретар районного комітету комуністичної партії Петро Бега (загинув восени 1944 р. під Ясами). Перед самим початком війни мою матір викликали до районного відділу охорони здоров’я і наказали одержати в районній аптеці запас бинтів, вати, йоду та інших медикаментів і приховати їх до того часу, поки за ними не прийдуть. Почалася війна, і партизани дійсно прийшли до неї за ліками.
Павлишин же, за спогадами матері, з’явився в селі вже під час окупації. І був він не підпільником, а розвідником Червоної Армії. Працював в млині, що давало можливість контролювати пересування німецьких та румунських військ по стратегічному шляху, що вів до Одеси. Підпільники йому допомагали І ще одну трагічну сторінку не слід забувати. В селі було гетто. Розміcтили його в центральній садибі колгоспу імені Кірова, а також на Піску, в колгоспі ім. Ворошилова.
Охороняли гетто румуни та місцеві поліцаї. Поліцаї були значно лютіші, ніж румуни. За допомогу «жидам» могли розстріляти на міcці. Але немало жителів, незважаючи на небезпеку, допомагали нещасним чим могли. Це теж була форма опору фашистам. А моя мати, прикриваючись тим, що там тиф і може перекинутись на село, не раз ходила туди лікувати людей, навіть приймала роди. Мати живе у мене в Росії. Пам’ять вже не та, що раніше. Та я зберіг її розповідь у своїй пам’яті і тепер описав вам те, що вона мені розповідала.
Станіслав РОМАНЕНКО.
