В місті Слов’янську Донецької області в 1969 році відкрили пам’ятник 15-річному Герою Толі Комару. Подвиг його – безсмертний.
Поет С. Тельканов присвятив йому вірш «Разведчик Комар»: «Отшумит огневая година, Отбушует военный пожар, Будет помнить вся Украина, Как сражался разведчик Комар».
В центрі міста Краснодара стоїть пам’ятник матері, в якої загинули всі її сини. Про це я читала в газеті статтю «І дев’ять її синів».
Всі наші визволителі – святі. Вони – Герої Світу. В нашій пам’яті вони залишились навічно, бо: «Не знає серце спокою, І пам’ять збурена, не вмре, Він ще дитячою рукою Змахнув прощально: «У перед!» Могили, пам’ятники нашим визволителям є в кожному населеному пункті – в селах і в містах. Є вони і в нашому районі, і в
Бершаді. Наші визволителі дивляться на нас з портретів, молоді, красиві… На весь зріст піднялись вони в бронзі й граніті, підставили вони свої груди вітрам, дощам і своїм поглядом закликають берегти мир. А мати в глибокій скорботі схилила голову над братською могилою… Імена наших визволителів на стелах политі сльозами вдів, матерів, дітей.
Війна – це ріки крові, знищення краси природи, результатів праці трудяг, талантів, геніїв. Війна – це знищення красивих, молодих, фізично здорових. Війна – це вдови, сироти, мертві й не народжені. Війна – це конц - табори, гетто, газові камери, в кожному населеному пункті свій Бабин Яр.
Війна – це злочин психічно неповноцінних, агресивних, безкультурних, бездарних в усіх сферах життя, вони вміють творити тільки зло, провокують міжнаціональні, між - етнічні, міжрелігійні чвари.
Для цього підбирають собі подібних, знищують мислячих свого народу, інтелігенцію, таланти, перетворюють народ в отару і проголошують себе фюрерами.
Їхня мрія – високий трон, володіння світом ціною людської крові. Вони не мають навіть своїх сімей. Якби не було таких фюрерів – Наполеона, Гітлера і їм подібних, – то вже спілкувалися б між собою навіть планети.
Наші визволителі врятували світ від смерті ціною свого життя. Про них звучить пісня «Клятва»: «В нас клятва єдина і воля єдина, Єдиний в нас клич і порив: Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою фашистських катів.
До бою звелась богатирська дружина Радянських народів-братів.
Вкладає меча в руки вірного сина Наш край, щоб цей меч пломенів».
… Моє покоління – діти війни – вже теж, на жаль, відходить в небуття. Мало залишилось і визволителів. Ми хочемо бачити наше суспільство злагодженим, духовно й морально повноцінним і, звичайно, матеріально забезпеченим, без кризи совісті й моралі. За це віддали своє життя мільйони наших визволителів від фашизму.
Пам’ятайте про них! Схиляйте голови біля пам’ятників! Шануйте тих, хто ще залишився живим! Ми – діти тих, хто загинули, ми не дочекались рідної людини, а деякі й не бачили, бо народились після отримання повідомлення про смерть батька. Ми чуємо дзвони болючої пам’яті. Вона – не згасає. Фотографії наших батьків, братів, сестер, які загинули, листи з фронту, – то наш архів, наша біографія.
Наші визволителі подарували світові мир! Цінуйте й бережіть його!
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент.
