Подвиг наших визволителів безсмертний. Загинули молоді, красиві, розумні. Ми бачимо їх на портретах, читаємо їхні імена на стелах. А пам’ятники теж плачуть.
За 1941-1945 роки в Збройні сили СРСР було призвано 34 мільйони 500 тисяч людей – представників 151 нації й народностей. Тоді не брали до уваги національне походження захисника. А на окупованій фашистами території боролися з ворогом 6200 партизанських з’єднань.
Війна, як страшна буря, забрала з життя більше 27 мільйонів наших людей, з них – 18 мільйонів мирного населення. Було зруйновано 1710 міст, інших поселень, 33 тисячі заводів, фабрик, шахт, залізниць. Фашисти та їхні посіпаки розстріляли наше дитинство. Багато з нас зростали сиротами, батьки яких не повернулися з кровавого пекла війни. Я та мої ровесники з війною не закінчили рахунків… Вожді… правителі… фюрери… Від них залежать мир і спокій на землі в усьому світі.
Роль особистості в історії давно відома. Якщо знищують інтелект, духовність, красу і працю, то народ перетворюють в отару. Саме так сталося в Німеччині.
Я пам’ятаю це пекло війни.
Свої спогади передаю моїм нащадкам. Війна забрала в мене батька, старшого брата.
А за Тирлівкою в могилі лежать десять осіб – мамині сестри з дітьми, моя 17-річна сестричка. Їх розстріляли поліцаї тільки за те, що за національностею вони були євреями. Мене врятували жіночки-українки.
П’ять з них отримали згодом звання «Праведниця світу».
Не закінчили рахунків з війною і ті мої ровесники, батьки яких загинули, захищаючи світ від смертельної чуми, і ті, батьки яких повернулись інвалідами. Не закінчили рахунків з цією страшною подією ті, які відходять уже в потойбічний світ. Ми зобов’язані пам’ятати й достойно оцінювати їхній подвиг. Сьогоднішні живі та майбутні ще ненароджені – це також врятовані нашими визволителями.
22 червня народився мій онук. Ми дали йому відоме ім’я визволителя Болгарії – Альоша.
Війна написала ще одну сумну сторінку нашої історії – рабство, неволя наших підлітків.
Це теж тяжкий, болючий спогад про ті роки. Багато з них загинули на чужій землі.
І, наприкінці, варто всіх політиканів запитати: Люди! Чи задумались ви, якою ціною наші визволителі врятували світ? Невже вони загинули, а ми вижили для того, щоб тепер ворогувати? Час неспокійний, доріг і ведучих – багато! Куди й за ким йти? Правда – одна, єдина. Вона потрібна нам без горя й крові. Помилятись не можна, адже життя одне, коротке.
Звертаюсь до всіх лівих і правих, до президентів і депутатів, до простих і відомих.
Зупиніться! Огляніться!
Пам’ятайте про тих, хто врятував світ, живих і мертвих, і ненароджених! Вони не спекулювали ні вірою, ні патріотизмом, ні мовою, ні національним походженням. Вони недожили, недолюбили, недокохали. Вони були синами й доньками різних народів. Вони любили життя, але віддали його в ім’я миру й щастя на землі. Бережіть мир і пам’ять про наших визволителів.
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент. м. Бершадь.
