– Кого хоронять? – запитав один із пасажирів.
– Лікаря, – відповіли. – Лікаря від Бога.
Саме так – Лікаря, Лікаря з великої букви, чудову людину проводжали в останню путь три роки тому сотні жителів Джулинки, Берізок-Бершадських, Ставок, Чернятки та й інших сіл. Обірвалось життя чудового сім’янина, люблячого батька та сина, коханого чоловіка Олександра Павловича Оперчука, сімейного лікаря не за посадою, а за стилем роботи, покликом душі.
Народився Олександр у селі Шумилів. Батько – інженер, мати – вчителька. Сім’я переїхала в Джулинку, і тут Саша пішов до школи. Закінчивши вісім класів, у 1974 році став студентом фельдшерського відділення Бершадського медичного училища.
1978-й – рік закінчення медичного училища та призову до Збройних Сил. Службу проходив у групі радянських військ у Німецькій Демократичній Республіці, фельдшером авіапідрозділу.
Після демобілізації – короткочасна робота фельдшером у Джулинській дільничній лікарні, а потім навчання на факультеті педіатрії Дніпропетровського медичного інституту, яка завершилась інтернатурою за спеціалізацією «загальна хірургія» на базі Гайсинської районної лікарні.
У 1987 році повернувся молодий лікар у район. Пропонували викладацьку роботу у медичному училищі, яке колись закінчив, та Олександр Павлович повернувся у Джулинку, обійняв посаду педіатра дільничної лікарні.
Молодий лікар знаходив підхід до найвередливіших маленьких пацієнтів, усмішкою та лагідністю пом’якшував найнеприємніші медичні процедури.
Малюки були вдячні лікарю, тягнулись до нього і багато з них, коли їх запитували, яку професію вони б обрали, говорили: «Хочу бути Оперчуком», а батьки завжди вірили в «Оперчукове лікарське диво», яке не знало ніколи спочинку.
Олександр Павлович завжди відслідковував новинки медицини, підвищував свій фаховий рівень. Не полишав і хірургію. Згодом опанував мануальну терапію.
І на прийом до Оперчука йшли, як до сімейного лікаря – і дорослі, і діти, та не тільки жителі Джулинки, а й навколишніх сіл. Олександр Павлович дійсно був сімейним лікарем, адже його малі пацієнти перших років роботи йшли до нього уже зі своїми дітьми.
Про те, що Олександр Павлович – фахівець високого рівня, промовисто говорить те, що за час його роботи педіатром на дільниці не було дитячої смертності.
«Стався до хворого так, як хочеш, щоб до тебе ставилися під час хвороби» – цього постулату дотримувався Олександр Павлович.
Всі хвороби, всіх пацієнтів він перепускав через своє серце... І воно не витримало...
17 травня 2009 року обірвалось життя чудового, знаючого, чуттєвого лікаря. Осиротіла сім’я, осиротіли малі пацієнти... осиротіло все село... В останню путь проводжали Лікаря... вінки, квіти, оркестр... сльози та скорбота сотень односельців... щирі сльози дітей...
Пам’ять про дорогу людину живе у пам’яті та серцях рідних, друзів, однокласників, жителів села, усіх, хто його знав.
Низький земний уклін і вічна пам’ять тобі, дорогий Лікарю!
Від вдячних жителів Джулинки Олена БІЛОГРИВА, вчителька Джулинської ЗОШ.
вранці -2…-4° 
