Згадує Ганна Харитонівна Ярошепта (жителька Баланівки, 1918 р. народження): «Наше село було окуповане румунськими солдатами. Оскільки у нас з чоловіком Іваном Іродюком дітей не було, до нас підселили чотирьох солдат, які розмістилися в другій половині хати. Щодня ми вимушені були готувати для них їжу, прибирати, прати їм одяг. Для пари коней, які були закріплені за солдатами, стійло зробили в сінях – це додало великих незручностей. Окупанти на брамі кожного двору прикріпили «Краткий румыно-русский разговорник», в якому було 19 слів: «Встать», «Лечь», «Прямо», «Идти вперёд», «Налево» і т.д.
на російській, німецькій та румунській мовах (примітка автора – цей «Разговорник» в оригіналі є експонатом музею історії села). Жителі повинні були вивчити всі ці слова. За будь-яку провину селян жорстоко карали – били нагайками».
Восени 1941 року окупанти, боячись помсти народних месників, які на той час з’являлись в навколишніх лісах, поповнювали свої ряди зрадниками – жителями села, яких призначали поліцаями. Крім явних запроданців, у фашистів були і таємні прислужники, готові за найменшу поблажку донести ворогові підлий наклеп на будь-яку людину.
Фашистські найманці діяли оперативно, рішуче і жорстоко. Однак зростали і сили активного опору їм. В селі досить обережно і конспіративно почала діяти підпільна група. Очолив її офіцер Радянської Армії Гнат Дементійович Вуйчак. Поступово він зблизився із сільським вчителем Михайлом ЛукичемЛонд - кевичем, відкрився йому, попросив допомоги у пошуку надійних, духовно загартованих людей. Так було створено основний кістяк групи, до якої, крім згаданих Вуйчака і Лонд - кевича, ввійшли Ф.Я Корнелюк, Д.В Пархоменко, Є.П. Нікітіна, Р.Т. Лондкевич, П.М. Тузенко. З часом кількість підпільників збільшувалася. Не маючи зброї, досвіду організованої активної боротьби, підпільники на перших порах спрямовували свою роботу в напрямку політичної агітації.
Іноді вони писали листівки і вивішували їх в людних місцях.
Однак не обходилося і без провалів. На них посипалися репресії румунської жандармерії. Підпільники втрачали товаришів – були заарештовані Г. Д. Вуйчак, А. Павлишин.
Та, не зважаючи на всі труднощі, підпільники діяли, згуртовували свої ряди, посилювали агітаційну роботу, відважувалися і на окремі диверсії, встановлювали зв’язки з такими ж месниками із сусідніх сіл, діяли разом з ними.
Напровесні 1943 року підпільна група встановила зв’язок з одним із загонів партизанського з’єднання Сидора Артемовича Ковпака, який проходив рейдом по тилах ворога і тимчасово базувався в баланівському лісі.
Були зібрані продукти харчування – борошно, крупи, хліб, сало – і відправлено партизанам.
Перемога Радянської Армії на фронтах і дії партизанів занепокоїли окупантів. Вони почали вивозити з округу сільськогосподарські продукти і все коштовне майно. Підпільним комітетом нашого району було поставлено завдання: весь хліб, що є на складах общини, таємно роздати селянам. Баланівська підпільна група з цим завданням успішно впоралася. За наказом підпільників був розданий хліб в колгоспах імені Кірова, імені Сталіна, ІІІ-й Вирішальний, імені Куйбишева. Не поспішав виконувати наказ староста колгоспу імені Котовського.
Тому підпільники вимушені були, жалкуючи про свої дії, склади з хлібом спалити.
В січні 1944 року Радянська Армія розгорнула на Україні широкий наступ.
11 березня війська ІІ Українського фронту отримали наказ переслідувати ворога на підходах до Південного Бугу.
Цього ж дня частини 52-ї армії та 2-ї танкової армії звільнили перші населені пункти району – Серединку, Березівку, Тернівку, Серебрію. 10-11 березня тривав запеклий танковий бій за Джулинку, і наші війська вийшли до Південного Бугу. Три доби тривала переправа радянських військ, але перший штурм укріпленого берега між Сумівкою та Крушинівкою був найважчим.
Форсували річку і в районі Шумилова, Джулинки та Берізок-Бершадських.
14 березня було визволено Бершадь.
Цього ж дня баланівчанин гвардії сержант Іван Мартинович Кучерук разом із десятьма розвідниками вступили у бій з ворогом за визволення села. Не дійшовши 50-ти метрів до рідної домівки, Іван Мартинович загинув смертю хоробрих. Безсмертний подвиг І. М. Кучерука навічно збережеться в серцях односельчан – вулиця, на якій він жив, названа в його честь.
Мужньо і хоробро воювали баланівчани на фронтах Великої Вітчизняної: всього у війні взяли участь 1119 односельчан, з них 452 нагороджені орденами і медалями.
Воювали односельці на різних фронтах і брали участь в Сталінградській битві, обороні Ленінграда, битві за Москву, Курській битві, визволенні Варшави і Праги, битві за Берлін.
Дорогою ціною заплатив наш народ, захищаючи свою Батьківщину, свою незалежність, своє життя і свободу наступних поколінь. У Великій Вітчизняній війні загинули десятки мільйонів людей, в тому числі 447 наших односельчан.
Могили багатьох з них загубилися на шляхах від Сталінграда до Берліна.
Ми повинні пам’ятати про цих людей завжди, адже саме вони відстояли мир на землі, саме вони є творцями Великої Перемоги.
Наталія КОРИТНА, завідуюча музеєм історії села Баланівки.
