Втім, Тетяна, яка з раннього дитинства мріяла стати вчителькою, не розгубилася – пішла на математичні курси від того ж таки педінституту. Такі курси діяли тоді в Бершаді. Через нестачу педагогічних кадрів їхню підготовку здійснювали не лише вузи і технікуми. Після закінчення курсів Тетяна Єреміївна працювала в Малій Киріївці, Маньківці, не припиняла педагогічної діяльності навіть під час румунської окупації.
Після війни все-таки зуміла здобути вищу освіту у тому ж таки інституті, трудилася кілька років у Війтівці, а потім більше двадцяти років – учителем і завучем у Великій Киріївці. Перед виходом на пенсію – на таких же посадах у восьмирічній школі рідного села.
Життя склалося так, що не мала своєї сім’ї, дітей. Її родиною були школи, в яких працювала. Їм вона віддавала і час, і зусилля, їхніми проблемами переймалася, як власними. Саме тому її любили і поважали і діти, і дорослі сіл, в яких довелося працювати. Найбільше – у Великій Киріївці та Усті. До речі, Тетяна Єреміївна сама будувалася, тривалий час доглядала хворого батька. Авторитет і повагу мала справді заслужені. До останнього дня вела активний спосіб життя, була доброю і мудрою людиною.
Мені особисто та моїм ровесникам пощастило бачити її в роботі, ми відчували її непідробну любов до нас, турботу про кожну дитину.
Вона давала школярам не тільки знання, вона дарувала тепло свого щедрого серця, прагнула, щоб її вихованці виростали справжніми людьми.
В середині нинішнього липня і літа вона тихо відійшла за вічну межу. Спасибі Вам, дорога наша вчителько, за велику життєву науку, за те, що свої роки віддали служінню людям і рідній землі.
Федір ШЕВЧУК
