От у цьому весь Григорій Григорович.
Для щастя треба небагато… Цей чоловік насолоджується неймовірно насиченим життям. Малює, займається ремеслом таксидермії, робить композиції з дерева. Має звання заслуженого майстра народної творчості. Здається, все у нього є, всім задоволений.
Хоча, ні, не всім… Владу він ненавидить, критикує її та саркастично висміює у своїх роботах з дерева. Витвір, над яким нині працює майстер, саме на тематику несправедливої влади. Називається він старою приказкою «Один – із сошкою, а семеро – з ложкою». Григорій Григорович щиро сподівається, що його роботи донесуть людям істину… І ще часу мало йому. «На все треба час, можна ще стільки всього зробити…», – жаліється майстер.
«На краю села хатина…» Живе Григорій Пилипишин у кінці хутора в Осіївці. Своїми руками викопав ставок за городом, на острівку змайстрував баню. Туди він з друзями ходить щоп’ятниці попаритись. Із задоволенням розповідає про специфіку російської бані: як регулювати температуру, як пара вимиває тіло, для чого бити себе віником і який «кайф» від того можна отримати. А ще у його ставку водиться риба, що з’їла водяні лілії, які цвіли кругом острівка. Поруч два вулики і дуплянка з бджолами. «Я їх заради екзотики тримаю, щоб вкусила іноді. Бджолиний укус дуже корисний – виробляється імунітет», – розповідає Григорій Григорович і тихенько сміється. Планує з часом переселити своїх бджіл з вуликів у дуплянки, пояснює, що так йому більше подобається… Сам професійно ними не займається, це робили його батько з братом.
А найбільше, що мене вразило, – чотири неймовірно красиві лайки різних порід. Господар розповідає, що інших собак не мав ніколи. Вперше в нього ці чотирилапі друзі з’явились, коли ще молодим працював лісником… Обійстя в Пилипишиних надзвичайно привабливе. На подвір’ї дружина зробила міні-розарій, понасаджувала всіляких квітів. Тут якось і дихається легко… Стежками біографії – Хто ви за фахом?
– Я багато де працював. Маю дві трудових книжки списаних. За професією – шахтар. Але пропрацював у шахті тільки рік. Подумав, що ще встигну під землею побувати, а хотілося більше світу побачити… Я– професійний мисливець. У тайзі вздовж річки Умба шість років полював, мав своїх оленів, рибалив. Іноді опудала робив у місцевий музей, малював.
– Звідки родом? Чому зупинились тут?
– Родом з Солгутового Гайворонського району. Сюди переїхав, бо не хотіли жити окремо від батьків. А тут природа гарна, Буг поряд, затишно… – Маєте колег по цеху, учнів?
– Десяток, можливо, набереться… Для будь-якої роботи треба неабияких зусиль.
Не пам’ятаю, чиї слова: «Тільки труд, що не знає відступу, істини досягне до кінця…». А не всі зможуть по вісімнадцять годин точити дерево. Вріже пальця і каже, що більше не хоче цим займатись, важко йому… … Мріє Григорій Григорович зробити ще одну композицію з дерева «Кому потрібна свобода?». Ще хоче малювати… Каже, що коли довго не малює, то з часом скульптури і картини виходять ще кращими… Опудала нині робить тільки на замовлення. Закликає всю ініціативну молодь бути сміливою, боротись з несправедливістю.
ЮЛІЯ ТОДОРЕНКО, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Я. Франка
