Я вже писав про сміттєзвалища у лісосмугах, придорожних канавах, ровах, у лісах, вздовж берегів ставків.
Чи не є це однією з причин, що молодь, не бажаючи жити у смітниках, залишає село?
Тепер ніхто, бачите, не хоче бути «ворогом», закликаючи когось до порядку. Якщо так, то потрібно, щоб діяв закон.
Деякі п’ятківчани і по-сьогодні пам’ятають, як при окупації села румунами кожна субота була – санітарний день. Біля кожного подвір’я підметено, вибілено паркан. Проти кожного обійстя – місточок. Невже ми самі цього не розуміємо?
Як тут не пригадати 70-80-ті роки минулого століття, Всеукраїнський рух молоді по охороні природи, те, як школярі з любов’ю оберігали діброви, диких тварин і птахів.
Щоліта розселяли мурашники, заготовляли лікарські рослини. Діяли станції юннатів, шкільні лісництва, зелені і голубі патрулі, громадські дружини. Вони багато в чому і визначали дальший розвиток свідомої, активної життєвої позиції людини. А де вони нині?
А тепер? І старі, і малі, почувши, що попід хати ходять лісники і просять допомогти з посадкою лісу, знаходять он скільки причин, щоб тільки не піти. Тепер замість того, щоб зробити щось корисне, ми більше вміємо руйнувати те, що дісталося нам у спадщину.
Сотні гектарів лісу, лісосмуг, скверів, наприклад, посаджено було у
П’ятківці, а ми що робимо? Хоч і повторюємо, що посадити дерево, викопати криницю і побудувати дім святий обов’язок кожного.
Березень і квітень взагалі колись були приурочені суботникам, недільникам, природоохоронному рухові. Ліси саджали всім селом. Чи не варто повернутися до цього, бо завтра може вже бути пізно? Нехай бережливе ставлення до природи стане неодмінною ознакою культури кожного з нас.
Мойсей ПОХИЛА.
с.
П’ятківка.
