Личинки західного кукурудзяного жука брудно-білого кольору, зморшкуваті, з коричневою головною капсулою, дорослі до 10-13 мм довжиною.
Відродження їх припадає на другу половину травня – середину червня. Будучи монофагами, живляться тільки корінням кукурудзи (приблизно 30 днів); пошкоджують спочатку з периферійної зони до стебла, що призводить до полягання кукурудзи у вигляді «гусячої шиї» і, відповідно, загибелі рослини.
Доросла комаха (імаго) має розміри 2,2-6,8 мм, тіло видовжене, жовтувато-коричневе. На надкрилах проходять три темні поздовжні смуги на жовтувато-зеленому фоні, які в самців можуть зливатися.
Поява імаго спостерігається із середини червня, масовий виліт збігається з періодом цвітіння кукурудзи. Живляться жуки пилком, маточковими стовпчиками, незрілим зерном та листям кукурудзи, а також пилком інших рослин із родини гарбузових, бобових, злакових та складноцвітих.
Пік яйцекладіння настає в середині липня і триває до кінця серпня. Плодючість однієї самки – до 1000 яєць, які відкладає в поверхневі шари ґрунту на глибину 10 см біля основи стебла рослин, віддаючи перевагу пухким, родючим та вологим ділянкам.
Найбільшу (головну) шкоду посівам завдають личинки на коріннях кукурудзи, але пересуватися з місця свого існування здатні лише на відстань до 50 см і за відсутності харчового субстрату, відродившись, гинуть. Ці властивості розвитку на стадії личинки є, так би мовити, «слабкою ланкою» в розвитку генерації. Отже, монокультура вирощування кукурудзи призводить до накопичення високої щільності популяції шкодочинної стадії і, як наслідок, жука.
Нині західний кукурудзяний жук в Європі розповсюджений у 18-ти країнах континенту (Хорватія, Угорщина, Румунія, Боснія, Болгарія, Словаччина, Словенія, Швейцарія, Австрія, Франція, Чехія, Бельгія, Нідерланди, Італія та інші). Тобто за якихось 15 років шкідник швидко розповсюдився у Європі завдяки здатності до перельотів. У середньому діабротика просувалась на 20-80 км за рік.
Така ж картина заселення спостерігається й у нашій країні.
У 2001 році за допомогою феромонних пасток уперше відловили імаго самців у двох районах Закарпатської області на відстані кілометр-півтора від кордону з Угорщиною та Румунією. Нині західний кукурудзяний жук локально розповсюджений у шести областях України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька) на загальній площі понад 23 тисяч гектарів. У Вінницькій області в цьому році вперше виявлено вогнища західного кукурудзяного жука в господарствах Могилів-Подільського, Немирівського, Томашпільського та Тиврівського районів. У виявлених вогнищах запроваджено карантинний режим.
Карантинні заходи. Ввезення насіннєвого матеріалу і товарних партій кукурудзи з-за кордону дозволяється тільки за погодженням з Департаментом фітосанітарної безпеки Держветфітослужби України, при проведенні ретельного огляду та експертизи.
Важливим заходом є щорічне обстеження посівів кукурудзи маршрутно-візуальним методом та за допомогою феромонних пасток.
З агротехнічних заходів боротьби є дотримання сівозміни, що включає зернові (крім кукурудзи), багаторічні трави, конюшину, люцерну, просапні культури. Висівати кукурудзу на одному і тому ж полі можна лише через 3 роки, не допускаючи монокультури кукурудзи.
З хімічних заходів боротьби основним є обробка рослин пестицидами проти жуків та внесення в ґрунт при сівбі гранульованих препаратів проти личинок західного кукурудзяного жука.
Олег КОРЖЕНКОВ, державний фітосанітарний інспектор Вінницької області.
