В’їзд до Чехії могли б і не помітити, якби не кількахвилинна зупинка, щоб заплатити за проїзд автобуса по дорогах цієї країни. Рухалися в напрямку Праги, тож дороги ставали ще якіснішими. І знову навколо все озеленено, доглянуто. «Безшумки» обабіч автотраси хіба що змінили колір – на відміну від зеленого у Польщі, тут вони сіро-жовті. Не помітив жодного підприємства, з якого б йшов темнодимний викид.
В цій країні зовсім не видно розкішних вілл чи маєтків, натомість населені пункти вирізняються продуманістю споруд, небагатоповерховістю та черепичною покрівлею. І знову скрізь чистота й порядок. Люди зайняті конкретною справою і в будній день не побачиш тих, хто бродить без діла. Чехи привітні і культурні, а дізнавшись, що ми з України, ставилися з повагою.
У Чехії серед іммігрантів українці складають найчисельнішу діаспору – понад 126 тисяч.
Тут досить густа мережа коротких річок, близько 450 озер, більше 5 тисяч штучних водосховищ – чехи славляться розведенням коропа.
Абсолютно всі замки, міста і знамениті термальні курорти варті того, щоб їх відвідати.
Тут більше 2500 замків, багато з яких є справжніми шедеврами середньовічної, готичної та барочної архітектури.
Усі ми, вінничани, дуже хотіли походити по Празі, і нам така нагода випала двічі – коли їхали до Франції і коли поверталися звідти. Та найбільше часу нам випало в перший раз, коли, навіть не заїхавши до готелю, вирішили відразу поїхати «своїм» автобусом в Cтаре місто.
Оскільки це була субота, десь о 18-ій годині, то побачили всю «Злату Прагу» в сонячному блиску по-літньому теплого вересня. Сила-силенна кількість людей, особливо зарубіжних туристів, їх різномовність та різнобарвність одягу також вразили поряд з красою древніх вулиць і споруд.
Найпримітніша тут будівля – Празький Замок, де знаходиться резиденція президента. Замковий комплекс включає палацові, офісні, церковні та житлові споруди.
Там також знаходиться найвідоміший собор Святого Віта (на знімку), школа верхової їзди, вежа Даліборка, Золота Алея, Старий Королівський Палац, собор Святого Георгія та інші визначні місця.
Поблизу височить оглядова Петришинська Вежа, побудована в 1891 році. Трохи нижче замку розташоване «Мале Місто» зі звивистими вуличками, чудовими палацами (на знімку) та романтичними садами, звідки легко дістатися знаменитого Карлового мосту, що перетинає річку Влтаву. Тут побачили вуличних музикантів, які підробляють грою для туристів, а ще пару неординарних злидарів, які просили милостиню, ставши на коліна і припавши лобом до землі, зовсім не піднімаючись. А біля них також у подібній позі лежали вірні собаки. Це була скоріш за все своєрідна екзотика для туристів, бо ніде в Європі жебраків не побачив.
Біля мосту розташовані оборонні споруди. На іншому березі річки – ринкова площа Старого міста разом із Староміською ратушею з астрономічним годинником. Саме на цій споруді вдалося побачити рідкісну новизну, яка особливо приваблює туристів. Це спроектована лазерним світлом ілюстрація моментів визначних періодів історії Чехії, яка підсилена звуковим ефектом.
Скориставшись тим, що заступник редактора «33-го каналу» Роман Ковальський неодноразово бував тут, прагнемо якнайшвидше скрізь побувати і побачити. Поки жінки роздивлялися знаменитий чеський кришталь і немало з них собі щось придбали, я, зі своїми колегами з Бару, Погребища і Гайсина – Михайлом Корчинським, Миколою Маценком та Юрієм Ковчем вирішили посмакувати знаменитим пивом та придбати сувеніри. І яким великим було наше здивування, коли продавець в одному з кіосків виявився нашим співвітчизником і розповів, що тут таких немало.
Слід відзначити, що оператори наших вінницьких телеканалів прагнули все зафіксувати для подальшого показу, так само як і кожен з нас не розлучався з фотоапаратом.
І хоч за години подорожі довелося пройти більше десятка кілометрів, все ж побачене вразило й закарбувалося у пам’яті. Тож до готелю добралися ледь не опівночі, а напружений день та комфортний номер сприяли міцному сну. Бо вже зранку необхідно було проїхати чи найбільший відрізок шляху – від Праги до французького Страсбургу через більшу половину Чехії і всю південну Німеччину.
Тож і про побачене в цій країні хотілося б дещо згадати, тим більше, що вже, повертаючись додому з Швейцарії, ми також проїхали усю Німеччину і, заночувавши в місті Карлсруе, мали можливість також тут прогулятися.
В цій країні запам’яталося декілька моментів. Насамперед – це знову дороги, які просто ідеальні. Проїжджаю - чи по автобані, потрібно платити за це при в’їзді і виїзді з нього. Але все це секундна справа. Натомість обабіч доріг почали з’являтися, крім традиційних вже «безшумок», кам’яні «стіни» – це складене каміння в продовгуваті ящи - ки, які сплетені з металевої сітки, товщиною до 40 см, і досягають 4-5 метрів висоти.
З траси можна з’їхати на короткий відпочинок – для цього тут передбачені чудові заїзди для автотранспорту із столиками та сидіннями і обов’язково зі стаціонарними туалетами з проточною водою та різної форми місткостями для сміття.
Так сталося, що саме під час проїзду по Німеччині, через довготривалі переїзди, нашій колезі стало зле і керівник змушений був викликати автомобіль «швидкої допомоги». Два німецьких лікарі прибули досить швидко і, переконавшись у наявності у хворої, як і в кожного з нас, страхового документа, приступили до своєї роботи.
Спочатку перепитали, які пігулки перед цим давали, а дізнавшись про наші «ходові ліки», заявили, що вони вже давно такими не користуються. І, витягши з валізи якийсь комп’ютерний пристрій, швидко визначили причину недуги. Але навіть застосувавши свої ліки, все ж викликали ще одну машину з двома консультантами, які дотошно все обслідували.
Хоч більше години було втрачено через таку вимушену стоянку, зате наша колега спокійно і без подальших проблем продовжила подорож.
Нині Німеччина повсюдно переходить на альтернативну електроенергію – скрізь виднілися будівлі, де на покрівлях розміщувалися сонячні батареї, а також на пагорбах виднілися великі вітряки.
На півдні цієї країни, особливо в гористій місцевості, досить багато виноградників (на знімку), а також садків з невисоких дерев, які чомусь накривають сіткою.
Німецьке місто вразило чистотою і охайністю, а ще великою кількістю велосипедистів (на знімку). Навіть мами користуються ними і везуть на акуратних причепах, критих плівкою, своїх маленьких дітей. В магазинах, як на наші статки, все дорого, особливо спиртне. Зате пиво доступне всім – від дешевого до дуже дорогого. В десять годин вечора вже не побачиш людського потоку – німці і особливо їхні діти – всі прагнуть бути вдома. Магазини закриваються рано. Пізно ввечері помітив працюючих лише два паби, тобто кафе, але вони були більше місцем збору співвітчизників. Як от «Анталія» для турків.
В чудових готелях передбачено в холі з десяток безплатних видів кави. Однак при сніданках, які проходять у вигляді «шведського столу», нам не вистачало хліба, якого подають там дуже обмаль.
Порції сосисок та сиру також довелося збільшувати.
Про законопослушність німців-водіїв свідчить хоча б той факт, що навіть при відсутності пішоходів ніхто з них і не подумував поїхати на червоне світло світлофора.
І все ж найбільше часу ми провели у Франції та Швейцарії, про що спробую розповісти в наступному матеріалі.
Павло БАЙДАЛЮК
