Григорій Євгенович і Віра Пантелеймонівна односельці, корінні красносільчани. Він – з родини невеликої, вона – з багатодітної. Зате обоє змал - ку привчені до важкої селянської праці. Він, пройшовши випробування фашистською окупацією і післявоєнною армійською службою в переможеній Німеччині, обрав професію механізатора, пропрацювавши на тракторі 45 років. Вона, за повсякденними клопотами старшої в сім’ї, де, крім неї, було ще шестеро дітей, обтяжених воєнним лихоліттям, не забувала і про освіту й після завершення навчання у відомій на той час Красносільській школі бухгалтерів – спочатку працювала помічником бухгалтера у місцевому колгоспі, а потім весь час лаборантом на кагатному полі місцевого цукрозаводу.
Зустрілися вони під час робочих справ у конторі колгоспу, бо проживали в різних кінцях села, а потім, зацікавившись один одним, полюбили. 10 травня 1952 року вони стали на весільний рушник. Весілля було хоч і не багатим, зате багаточисельним і запам’яталося назавжди настановами батьків та рідні.
Наша розмова проходила напередодні їхнього ювілею в ошатній оселі. І хоч Беляєвих знаю змалку, бо виростав неподалік і навіть вчився деякої примудрості в дядька Гріші, коли під час літніх канікул старшокласником підпрацьовував у нього причіплювачем на тракторі Т-38, все ж нині вони, старенькі і маленькі, постали перед мною в усій своїй величі зробленого своєю працею, горді родиною і прожитими роками.
Григорій Євгенович майже усі роки світанки зустрічав у полі, і його робочий день завжди тривав до вечора. Кажуть, що мало хто з трактористів міг скласти йому конкуренцію під час посіву цукрових буряків чи кукурудзи.
Тому й обрали його бути ланковим. Довелося працювати Григорію Євгеновичу і помічником бригадира, і бригадиром тракторної бригади. І понині серед найдорожчих його нагород – орден Знак Пошани і медалі переможця з Виставки досягнень народного господарства України у Києві.
Віддаючись сповна роботі, він знав, що у нього надійний тил, і Віра Пантелеймонівна завжди дасть раду по господарству, догляне за дітьми.
Адже всі роки тримали корову й телята, свині і птицю. А коли підростали кожна з дочок, то, гарно навчаючись у школі, не забували про допомогу батькам в усьому. Навіть з їх коротких розповідей-епізодів – і Валентини Григорівни, і Тетяни Григорівни, ще раз пересвідчився в гарних традиціях цієї сім’ї, які продовжуються й розвиваються понині.
Адже дочекалося стареньке подружжя й найвищих людських нагород – щастя в дітях, двох онуках і двох правнуках.
І найбільшою їх радістю є дні, коли збирається разом вся сім’я, родина, і за гарним столом ведеться невимушена і доброзичлива розмова.
Поцікавився уподобаннями стареньких. Григорій Євгенович любив працювати вдома зі зварювальним саморобним апаратом – робив металевий паркан для свого обійстя і на замовлення людей, а ще – був багато років одним з кращих коліїв свиней. І зараз, хоч болячки не дають спокою і підводять ноги, все ще прямує зрання на город із сапкою.
Віра Пантелеймонівна гар - но вишивала з юності. Ще і понині красуються її вишиті рушники й наволочки. А ще – вміло випікала торти, навіть на замовлення, і любила садити та доглядати квіти й дерева.
Обоє вони на пенсії з 1985 року, але жодного дня не сиділи без діла – город, худоба, птиця, обійстя. Нині, хоч роки дають про себе знати, також у щоденних клопотах, а їх улюбленицею-годувальницею є довірлива коза.
Завтра подружжя Беляєвих відзначатиме своє діамантове весілля, яке готують для них улюблені дочки, численна рідня.
Воно співпадає і з 86-літтям Григорія Євгеновича, який, посміхаючись, заявив, що буде вдячно цілувати в цей день свою дорогу дружину не менше, ніж в молоді роки.
Хай же і надалі, шановні ювіляри, ваше життя буде наповнене щастям, радістю і любов’ю!
Павло БАЙДАЛЮК
