Нині, у державний час, варто дати українській мові розумні преференції, можливості вільного і всебічного розвитку.
Згідно з даними останнього перепису 67 відсотків громадян України назвали своєю рідною мовою українську. Але статистика свідчить й інше: на 100 етнічних українців припадає лише 7 газет українською мовою. Частка загального накладу газет, друкованих українською мовою, знижується, у 2000 р. вона складала 35 відсотків, а журналів – лише 12.
До цього необхідно додати ще й величезний обсяг експорту книг із сусідньої держави. І не тільки книг, а й теле- та радіопродукції, в основі своїй низькопробної, навіть примітивної. На кожному кроці чути витвори російської мас-культури на кшталт: "Жениха хотела – вот и залетела", "Мой мармеладный, я не твоя", "Я шоколадный заяц, я ласковый мерзавец"...
Так, я читаю Толстого та Чехова в оригіналі, і наведені вищі фрази не з їхніх творів. То що нам пропонують? Мені пригадуються слова Солженіцина: "...Надо широкодумно предложить Украине интенсивный культурный обмен. Националисты отшатнутся? Тем и покажут, что русский язык и русская культура – их державе опаснее всяких ракет".
Ось і все, без приховування. Правда, яка вона є. Для росіян їхня мова – ракети.
Що на це відповісти?
Варто закликати усіх порядних українців: не користуйтеся суржиком, аби не стати мішенню ряжених провокаторів, як сумнозвісна Вєрка Сердючка. Підтримаймо батьківську мову! Це стане кроком для реального втілення української ідеї, адже убогий духом ніколи не стане вільним та заможним громадянином.
Усім, хто заявляє про введення російської мови як другої державної, добре відповів народний депутат Олег Зарубінський:
"У нашій країні російська мова перебуває в найбільш комфортному становищі. У дійсності такі заяви спрямовані на сплановану маргіналізацію української мови, яка, на жаль, реально потребує підтримки в нашій державі.".
У кожного своя правда, а Україна одна.
Чи не так?
Мирослав ЩЕРБИНА,
громадський кореспондент.
м.
Бершадь.
