Про історичні подробиці цих подій можна дізнатися з відповідних публікацій та передач у засобах масової інформації, з книг та Інтернету. Та я хотів би звернути увагу ось на що. В Україні знаходяться горе-політики, які прагнуть бачити державу не єдиною, соборною, а розділеною на різні кольори. Особливо стараються такі «патріоти» перед виборами, аби набрати більше політичних балів. Але саме життя спростовує їхні зусилля. Деякий час тому мені пощастило з групою журналістів побувати спочатку в північних та західних, а через рік – у південних та східних регіонах України. Завдяки участі в Загальнонаціональному конкурсі «Українська мова – мова єднання» ми відвідали майже всі області. Нас гостинно зустрічали скрізь, незалежно від того, хто звідки приїхав і якою мовою розмовляв. І не політика була на першому місці, а вели мову ми з різними людьми про проблеми науки, культури, мистецтва, економіки. Не обходили й гострих кутів, та не було в тих розмовах антагонізму та ворожості. Звичайно, я далекий від думки ідеалізувати мовну ситуацію в Україні – тут ще нам довго доведеться орати ниву. Але я не зустрів жодної людини на півдні і сході, яка б не розуміла української мови. А багато нею розмовляють не тільки в селах, а й у містах. Як і на заході всі чудово знають російську. Та знову ж таки, не можемо не звертати уваги на загрози нашій єдності з боку недалекоглядних людей.
Відзначення Дня Соборності – це ще й можливість нагадати про те, що сила нашої держави – в єдності народу та українських земель, усвідомлення того, що належимо до великої неподільної країни.
Тож годилося б ще раз продемонструвати свою солідарність і віру в те, що незважаючи на всі прикрощі, наша держава і далі залишатиметься єдиною у своєму прагненні. Адже в нашому житті значно більше того, що об’єднує, ніж того, що роз’єднує.
Маємо знати: разом ми – сила!
Федір ШЕВЧУК, лауреат Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання».
