На знімку: Сергій Станіславович Царюк під час огляду пшеничного поля. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
Напоготові вже три зернозбиральні комбайни «Єнісей» і два «Дон-1500». На випадок ймовірної полеглиці мають дві жатки.
Здавалося б, навіщо така кількість техніки у такому господарстві, коли і меншим її арсеналом імпортного виробництва можна було б урожаєві дати раду.
Але у Кошаринцях кажуть, що Царюки – Сергій Станіславович очолює господарство у цьому селі, а його батько, Станіслав Павлович, – по сусідству в Сумівці, беруть кількістю. Якщо збирають вже врожай, то техніку можна побачити по всьому полю.
І це виручало не раз. Якщо і зупинявся якийсь із комбайнів у загінці, бо від цього не застрахований ніхто, працювали інші. А якщо станеться те з єдиним імпортним, замінити його може бути нічим. А жнива не чекають, зволікання з обмолотом – то втрати. Та й ремонтувати вітчизняну техніку легше, швидше і дешевше.
З кадрами у Кошаринцях теж у цьому році легше, ніж у минулому. Навіть у будівельній бригаді тепер вже шість працюючих. Їх завдання – підтримувати наявну матеріально-технічну базу, склади, один з яких на півтисячі тонн насіннєвого матеріалу, побудували власними силами.
Щодо затрат на підготовку всіх комбайнів до сезону, то тут давно підрахували, що вони аж ніяк не більші від тих, яких довелося б зазнати, якби довелося готувати, наприклад, одного «ДжонДіра».
Склади на час нашого перебування теж було підготовлено до приймання зерна.
Тут є можливість розмістити його у пору жнив до трьох тисяч тонн під дахом на випадок негоди.
Незважаючи, що у господарстві нібито все гаразд, Сергій Станіславович, зазвичай, радиться щодо вирішення основних проблем з батьком, орієнтуючись на його багатий життєвий досвід. Недаремно в народі кажуть, що хто досвід поважає, той завжди з урожаєм. Але особисто керівник теж прагне іти в ногу з часом, відстежуючи все нове у сільськогосподарському виробництві. Не буває, наприклад, такого року, щоб навіть у самий розпал робіт не доводилося вносити корективи у плани та їх виконання. От і в цьому році перед самими жнивами стало зрозуміло, що без десикації на ріпаку не обійтися.
В цілому ж жнива планують розпочати з обмолоту ячменю, решту культур збиратимуть по мірі їх дозрівання.
Озима пшениця протримається ще деякий час, бо внесли під неї, згідно з технологіями, відповідну кількість мінеральних добрив.
Відтепер відстежується у господарстві і робота у плані охорони праці. І, мабуть, не лише завдяки тому, що В. М.
Грицик, який опікується даними питаннями, надзвичайно відповідальна людина.
Немаловажно, що у даному господарстві вирішили раз і назавжди покласти край спалюванню соломи і пожнивних решток, що робити категорично заборонено. Для цього придбали агрегати для їх подрібнення і розкидання по полю. Перед приорюванням все оброблятиметься спеціальним препаратом, який сприятиме їх швидкому розпаду і перетворенню на доступні для живлення рослин поживні речовини.
Запроваджено також внесення на поля КАСів (комплексно-аміачна суміш). Для їх зберігання ідеально підійшов басейн, з якого колись здійснювався полив, варто лиш було зробити в нього в’їзд.
Ось аж коли знадобилися ємкості, які у свій час не порізали на металолом, як це зробили в інших селах. Взялися у Кошаринцях також за упорядкування земель, зайнятих під непродуктивним садком.
У бригаді тут на ходу навіть та техніка, без якої можна обійтися у жнива, напоготові обприскувач для внесення КАСів, культиватори, котки.
У господарстві діє прекрасний токарний цех. До Миколи Якимовича Майструка – токаря, часто звертаються по допомогу навіть з інших сіл.
Але якщо тут не сповна дружать з імпортною технікою, то насіннєвий матеріал, навпаки, купують тільки імпортного виробництва. Гарно, надриклад, зарекомендували себе німецькі сорти озимої пшениці.
В даний час Вінницьким Інститутом землеустрою для господарства розробляється науково-обгрунтована сівозміна, а картами агрохімічного обстеження грунтів вже навіть почали користуватися.
Кожне з нововведень, зрозуміло, економічно вигідне. У даний час навіть ведуть пошуки плантажного плуга, щоб можна було оборати ліс і мати завдяки цьому більшу віддачу від прилеглих до нього полів.
У свій час Станіслав Павлович повчав сина, щоб той щоденно бував на полях, тільки тоді він зможе стати справжнім спеціалістом. Однак вже тепер можна сказати, що він ним став. Кошаринецьке господарство на сьогодні цілком заслуговує, щоб його називати дослідним. Позаорювали навіть лишні дороги по полях, впроваджуються нові технології. Спостерігати за тим, що тут останнім часом відбувається, спілкуватися з його спеціалістами стає з кожним разом цікавіше. Жоден інвестор, мабуть, не був би настільки вигідним і корисним для жителів цього села, як діяльність місцевого сільгосппідприємства.
Павло КУШПЕЛА.
