На знімку: директор господарства Володимир Васильович Довгополюк та одна з кращих доярок Тетяна Анатоліївна Сивак обговорюють зимові особливості годівлі та утримання корів. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
Хоч обходяться без інвестора, кредитами не користуються, а коли готувався цей матеріал, вже було оплачено для закупівлі сто тонн аміачної селітри. На жаль, якщо донедавна вона коштувала ще по 2250 гривень за тонну, то тепер обійшлася майже по три тисячі. Але за настільки значний ріст цін на мінеральні добрива чомусь ніхто нікого не питає. Якщо й надалі такою буде політика у державі, висловлює припущення Володимир Васильович, кошти у господарствах можуть закінчитись дуже швидко.
Або ж ще приклад. Хоч до весни ще далеко, а літр дизельного пального вже дорожчає.
Не так просто, звичайно, займатися у наш час тваринництвом, коли закупівельні ціни на продукцію галузі, як от нині на свинину, не завжди відповідають затратам на її виробництво. Однак у Дяківці кажуть «поки ситий схудне, то голодний здохне». Тому й утримують більше двохсот корів, тисячу голів свиней і навіть вівці. Та ще й справи по м’ясу, за попередніми підрахунками, ідуть не так вже і погано, залишається лише трішки підправити продуктив ність по молоку. Щоб не виникало проблем у пору зимівлі, заготовили достатню кількість кормів, та ще й високої якості.
У ПСП «Промінь» не тільки дотримуються законодавства щодо мінімального розміру заробітної плати, а й навіть за останні місяці підвищили її розмір.
Тут працює до восьмидесяти працівників, а у пікові періоди робіт їх ще більшає. І хоч, зменшивши їх кількість, заробітну плату можна різко підняти, все ж на це не йдуть, бо тоді не стане з півсела населення, яке змушене буде податися на заробітки у великі міста, як це сталося у Тернівці.
За попередніми даними рентабельність виробництва у ПСП буде до 17 відсотків.
Тут навіть свинарство не збиткове, бо на свинях і взимку мають півкілограмові прирости.
Здавалося б, посій якійсь із найвигідніших в економічному плані культури і не май проблем з отим тваринництвом. Прибутки можна мати ті самі. Але Володимир Васильович вважає, що занапастити цю галузь дуже легко, а от відродити – важко.
Досвідчений керівник господарства турбується не лише про виробництво, а й про село, людей. Так, у листопаді він організував для своїх працівників ціле свято – з концертом, святковим обідом, на якому не тільки дякував за ввірену йому в оренду землю, а й за те, що обрали його депутатом до районної ради. Подарунки до Дня працівників сільського господарства хоч і не вручали, натомість організували доплату грішми. Тобто, хто більше працював, той більше отримав. Традицією тут вже стало вручати килими пенсіонерам, які виходять на заслужений відпочинок. Подарунки отримують і батьки новонароджених, які працюють у господарстві.
Ну і що з того мають, кажуть у Дяківці, що деякі з сільгосп підприємств розділилися, як от у сусідньому Червоному, що на Гайворонщині. А в нас – ніби острівець благополуччя.
– Ні, – поправив В.В. Дов - гополюк. – Дяківка – це острівець надії для наших людей. І чимало хто навіть заздрить дяківчанам.
У 2011 році в господарстві мають намір збільшити площі ще й під цукровими буряками. Адже виростили їх у попередньому по 432 центнери з гектара у заліковій вазі, та ще й красносільські цукровари як слід за сировину розрахувалися.
У господарстві в пошані передовики, серед яких механізатори О.М. Клітченко, С.О. Безкоровайний, К.А. Рубчен - ко, завідуюча фермою Н.А. Островерха, свинарка В.Я. Близнюк, доярка М.П. Мовчан. Гарно відгукуються і про головного інженера І.М. Третяка, головного бухгалтера М.С. Кожухівського та інших.
У В.В. Довгополюка не в звичці хвалитися здобутками, але і без того зрозуміло, що якби таким селам, як Дяківка, ще й підтримка держави, то б ожили вони відчутно.
Вал зерна у 2010 році хоч і трохи менший у цьому господарстві, в порівнянні з попереднім, але за рахунок кращої ціни мають непоганий економічний ефект. Планують навіть посадити сад. На кожний з орендованих паїв видали по 1,4 тонни зерна.
Щоправда, чимало хто взяв плату грішми, бо де мав його дівати, коли за два попередні роки видавали по 1,7 тонни.
Не зловживають тут, у погоні за прибутками, ні посівами сої, ні соняшника, ні ріпака, бо живуть не тільки сьогоднішнім днем.
Така продумана і ефективна діяльність Володимира Васильовича не залишається непоміченою. Тільки в 2010 році його нагороджено від Мінагрополітики трудовою відзнакою «Знак Пошани», а також подяками від обласної та ра йонної влади.
Павло КУШПЕЛА.
