Жорстокий бій… Нестерпний біль…
Стискали руки автомата,
Він захищав свій рідний дім,
Присягу виконав солдата.
Він не один з подільського села
В степу донецькому загинув.
У сина татка більш нема,
Вдовою залишив дружину.
За незалежність смерть прийняв
І за свій край, і за родину.
Завжди ми будем пам’ятать,
Хто захистив свою країну.
На землю падав жовтий лист,
Круки над цвинтарем кружляли.
Синок благав: «Проснись, мій татку, ну проснись…»,
Дружина сльози проливала.
Останній бій... Смертельний біль…
Не випустив із рук він автомата.
Вітчизна наша буде жить,
Допоки є такі солдати.
Микола РУДИК, с. Михайлівка.
