Не тільки учитель, а й творець історії

… Народився він 12 листопада 1924 року в Лісничому в хліборобській родині. Семирічку закінчив з похвальною грамотою. Середню школу вже закінчував у Миколаївській області, куди переїхала сім’я. А наступного ранку почалася війна… Їх, випускників, мобілізували в Червону Армію зразу ж. Польовими дорогами, маршем рухалися до Дніпропетровська. Гітлерівці з повітря вистежували колони і сікли кулеметними чергами. А на неозорих ланах пшениці густо-густо цвіли червоні маки… За словами старожилів, то мало означати, що проллється багато невинної крові. І лилася вона ріками.
Після закінчення Маршанського мінометно-кулеметного воєнного училища у червні 1943 року Олексій був направлений на фронт. І зразу ж – Курсько-Орловська дуга, небачений бій під Прохоровкою. Танк на танк, гул моторів, вибухи бомб і снарядів, двиготіла земля… Все зливалося в єдине ревисько канонади. Здавалося, ніхто і ніщо не витерпить цього пекельного вогню. На полі бою зал и ш и в с я весь випуск училища, всі з а г и н у л и смертю хор о б р и х .
Важко поранений, лежав під вербою лейтенант Краснощоков.
Лише наступної ночі підібрали його санітари і доставили в госпіталь. Газета «Окопная правда» писала згодом: «В жестоком бою под Прохоровкой лейтенант Краснощеков одним из первых ворвался в траншеи противника и огнем из автомата уничтожил семь вражеских солдат и одного офицера. Награжден медалью «За отвагу».
Дуже тіло молодого офіцера витримало. Рани загоїлись. І знову в бій. Січень 1944-го. Корсунь-Шевченківська битва – другий Сталінград. Тут від вибухів снарядів і мін, солдатської крові сніг ставав чорним.
Олексій В’ячеславович пригадує: – Рота довірених мені кулеметників відбивала щоденно до десятка психічних атак озвірілих гітлерівців, що рвались з оточення. Гнали поперед себе під дулами автоматів жителів села Шиндерівки.
Вдалося відсікти і врятувати життя співвітчизникам, а ворожі солдати повернулися з великими втратами назад.
Десять дивізій ворога знайшли тут могилу. Командир кулеметної роти Олексій Краснощоков був представлений до нагородження орденом Червоної Зірки.
У березні 1944 року пощастило йому визволяти рідну Вінниччину, а далі – дорога на Захід. Скільки бойових друзів втратив він у Карпатах, на Сандомирському плацдармі.
Після виходу на державний кордон СРСР – визволення Польщі, Чехословаччини, участь у 52-денній Моравсько-Остравській операції спільно з чехами. 21 квітня 1945 року командувач 38-ої армії Москаленко вручив Краснощокову орден Вітчизняної війни І ступеня.
Закінчив війну на Ельбі у званні майора на посаді командира батальйону. Згодом після перепідготовки одержав звання підполковника, а нині він – полковник у відставці.
Батьківщина високо оцінила ратні подвиги нашого земляка. Він нагороджений також орденами Олександра Нев - сь кого, Богдана Хмельницького, «За мужність», дев’ятнадцятьма медалями. А ще ж зберігаються в домашньому архіві дванадцять подяк Верховного Головнокомандувача.
… Після війни Олексій Краснощоков закінчив учительський інститут у Станіславі (нині – Івано-Франківськ), а в 1956 році – Одеський державний університет імені Мечникова за фахом «Історія».
Шість десятиріч його життя пов’язане з рідною школою у Лісничому. Працював спочатку тут учителем історії, згодом тридцять два роки був завучем, з 1982-го був призначений директором школи. За ці роки за участю Олексія В’ячеславовича споруджено двоповерхове приміщення школи, запроваджено на науковій основі кабінетну систему. Саме при ньому школа стала десятирічкою. Та найбільшою гордістю вчителя є його учні.
Нині, незважаючи на вік, досвідчений педагог продовжує озброювати школярів міцними знаннями з історії.
Власне кажучи, він сам є живою історією. І це дає йому моральне право і можливість на власному прикладі виховувати у дітей мужність, відвагу, патріотизм, вміння долати труднощі. Відмінник народної освіти глибоко володіє методикою і секретами передачі знань учням, щедро ділиться досвідом з молодшими колегами. А навчає він уже внуків своїх перших учнів.
У дні славного 85-річного ювілею, який Олексій В’ячеславович разом із учнівським і педагогічним колективами зустрічає сповнений сил, завзяття, ентузіазму, побажаймо йому натхнення, енергії, нових здобутків на нелегкій педагогічній ниві. Хай ще довго триває жива історія, уособленням якої є ветеран війни, учитель, полковник у відставці Олексій Краснощоков.
Федір ШЕВЧУК.