Адже у свій час йому добряче довелося поїздити по об'єктах будівництва у районах, яке якраз набуло великого розмаху. Зате збагатився досвідом. Саме це і послужило передумовою переходу на роботу в будинкоуправління, яке очолював вісім років. Тут вже дійсно, коли фінансування було мізерним, потрібно було мати талант керівника, щоб організація функціонувала повноцінно.
Так сталося, що тодішній голова райспоживспілки О.Г. Красиленко, який теж любив займатися будівництвом, звернув увагу на ініціативного І.Г. Демчука і запросив на роботу головним інженером ковбасного цеху.
Продукцію тоді випускали у старому приміщенні, проте повним ходом, вже за його участю, велося будівництво нового. Активно сприяв цьому і М.П. Слісарчук, який був тоді директором комбінату кооперативної промисловості, в структуру якого входив ковбасний цех. А невдовзі Івану Григоровичу довірили його керівництво. Правда, щоб працювати на новому робочому місці, довелося навчатися у Львові ще й на майстра ковбасного виробництва.
Враховуючи, що від Бершаді зовсім недалеко Тростянецький м'ясокомбінат, який своїми потужностями міг забезпечити м'ясними, в тому числі і ковбасними виробами декілька областей, даний задум тоді межував, мабуть, на грані з утопією. Як вести боротьбу з таким конкурентом?
Але хоч і насправді були вже не ті часи, коли, як кажуть в народі, на прилавках не було ні м'яса, ні ковбаси, берщадчани таки довели свій задум до кінця. На сьогодні це один з найбільших виробників ковбасних виробів і копченостей на всю найближчу округу. Одних тільки ковбасних виробів випускають 16 видів. Продукція СТ «Надія» – так тепер називається «фірма», яку очолює І. Г. Демчук, відома своєю якістю навіть у столиці нашої держави, інших великих містах. У райцентрі ж не раз можна чути у магазинах, коли покупець навіть не цікавиться сортом ковбаси, а одразу ж її просить покласти на вагу, як тільки чує, що вона «від Демчука».
– А ми і виграємо конкуренцію в основному за рахунок якості, – розповідає Іван Григорович. А ще, враховуючи специфіку сільськогосподарського району, де прибутки в людей невисокі, приваблювати покупців тут навчилися ще й поміркованими цінами на свою продукцію.
У СТ «Надія» нині 22 працюючих, які відповідно оформлені на роботу. Івану Григоровичу роками вдається знаходити спільну мову з кожним із них. Якщо оглянутися на його пройдений шлях, то він все життя мов на вулкані. Он яка відповідальність покладалася на нього, коли працював у будівельній організації, не меншою була і в будинкоуправлінні. А що вже казати тепер, коли виготовляють продукти харчування для тисяч людей.
Якою була його заповітна мрія, так і не вдалося виявити. Натомість зрозумілим стало інше – саме мрія бути у вирі життя, прагнення робити значимі справи для людей і своєї родини, породили СТ «Надія» таким, яким воно є на сьогодні. Енергія, повага до оточуючих, любов до життя, обов’язково відчуваються, коли з ним спілкуєшся.
I в особистому житті, за його словами, у нього все нормально – програму-мінімум до свого шістдесятиріччя, яке відзначає сьогодні, вважає виконаною. Тож продовжує працювати й далі.
Любов Іванівна, дружина, теж трудиться поряд. Дочка Людмила і зять Ігор – підприємці.
У районі кажуть, що з І.Г. Демчуком, як з партнером по бізнесу, досить легко знаходити спільну мову. А це теж є неабиякою оцінкою його діяльності. Особисто ж для нього найдорожчим скарбом, якого дочекався, є його двоє онуків, особливо Сашко, якому поки що тільки десять місяців. Можливо він теж стане підприємцем, як його дідусь.
Тож всіляких гараздів Вам, ювіляре!
Павло КУШПЕЛА.
