На ту пору, коли Іван Миколайович у грудні 1999 року очолив це відділення, у ньому нараховувалося майже 70 працюючих. Не було ні нормального приміщення, ні транспорту. Та й не всі населені пункти району було охоплено соціальним обслуговуванням.
Ставку саме на його кандидатуру на цю посаду тодішній голова райдержадміністрації А. О. Павліченко зробив не випадково. Ситуація якраз заставляла підсилити дану ділянку, от і запропонували цю посаду Івану Миколайовичу, знаючи його організаторський хист і здібності.
А гартувалася його воля перед таким випробуванням непросто. До служби у лавах Збройних Сил тоді ще СРСР працював у колгоспі, у своєму рідному М’якоході.
Після служби закінчив Вінницький педінститут, здобувши фах вчителя історії і права. Із Джулинської школи, в яку був направлений на роботу, був знову призваний на службу, але на цей раз в органи Державної безпеки, де також потрібні були авторитетні, висококваліфіковані працівники. Особлива увага при їх підборі зверталася не тільки на фізичні, а й на моральні якості людини. І він витримав цей іспит.
Проходив службу за місцем проживання у Бершаді, працював і в Чечельнику. Те було дуже великою школою, згадує тепер Іван Миколайович.
Адже робота в органах Державної безпеки не тільки дисциплінувала, а й спонукала постійно поповнювати багаж знань. Тож навчався ще і на вищих курсах КДБ СРСР у тодішньому Ленінграді. Зустрічався з багатьма колегами.
Можливо, зовсім іншою могла б стати його кар’єра, якби у свій час дав згоду на підвищення по службі, пов’язане з переїздом. Лише певною мірою вік і сімейні обставини постали тоді на заваді, змусили так і закінчувати службу в своєму районі.
Як давав згоду очолити територіальний центр по обслуговуванню одиноких престарілих, які потребують сторонньої допомоги, навіть уявлення, звичайно, не мав, який обсяг робіт доведеться виконувати. Однак з самого початку поставив перед собою мету створити для цього дієвий, праце - здатний колектив, який би у повній мірі виконував завдання, делеговані владою по наданню соціальних послуг певним верствам населення. І це дало результати. При ньому кількість працюючих зросла до 116, а послугами було охоплено всі населені пункти району.
Декілька років тому очолювана ним служба справила новосілля у прекрасному приміщенні, яке підготували для себе власними силами.
Мають тепер три автомобілі, достатню кількість інших технічних засобів – бензопилку, пральні машини. Два роки тому відкрили стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання людей, які не можуть самі себе обходити. Для цього довелося орендувати частину Маньківськоі дільничної лікарні, у якій на сьогодні знайшли прихисток 15 одиноких громадян.
Як трудилися колективом, засвідчує той факт, що за підсумками роботи в минулому році бершадчан визнано кращими серед 36 територіальних центрів області. Одними з кращих вони були і в попередні роки, про що засвідчують численні грамоти і подяки.
У житті іноді буває, що навіть з однією престарілою людиною ціла проблема, і вся родина не може дати з нею ради. А тут їх аж 750, і з усіма доводиться знаходити спіль - ну мову.
Про якусь гіперопіку над ними, звичайно, не йдеться поки що, але елементарне робиться, вирішуються проблеми їхної самотності, або «чотирьох стін», як її ще називають. Іван Миколайович все життя служить людям, довелося переживати йому чималі випробування, та програму мінімум до свого шістдесятиріччя, яке відзначатиме 11 квітня, він, за його словами, виконав. І сина разом з дружиною, з якою прожили у парі ось вже три з половиною десятиліття, виховали, і дочку, і сад посадив, і з житлом усе гаразд. Але відпочивати на дивані ще не збирається. Він, як і впродовж всього життя, сповнений енергії і оптимізму, щоб працювати, приносити й надалі користь людям.
Тож нехай Бог дарує Вам сил, Іване Миколайовичу, на багато-багато років.
Павло КУШПЕЛА
