Федір Ілліч народився і виріс в Шумилові в прекрасній селянській сім’ї. Батько Ілля Харитонович змалечку прищепив дітям любов до отчого краю, до рідної землі, до праці. Мати Наталя Сидорівна завжди піклувалася про дітей, а їх в сім’ї підростало троє братів і найстарша сестричка.
Потяг до медицини Федір Ілліч відчув ще з дитинства.
По закінченню Шумилівської восьмирічної школи він поступив у 1971 році до Бершадського медичного училища на фельдшерський факультет. Завершивши навчання, кілька місяців пропрацював на ФАПі, а в 1975 році був призваний до лав Збройних Сил СРСР. Проходив дійсну строкову службу в Чехословаччині на посаді санінструктора частини.
Після служби в армії Ф.І. Вербецького призначили завідуючим ФАПом у Вовчку.
Спочатку лікувально-профілактичний заклад розміщувався в простій селянській хаті, а вже потім було споруджено нове приміщення, яке оснастили відповідним медичним обладнанням.
В спеку і в холод, вдень і вночі поспішає Федір Ілліч сільськими вулицями на допомогу хворим людям. В селі мешкають понад триста жителів, в основному престарілі пенсіонери, тому доводиться часто в екстремальних умовах своєю машиною підвозити хворих до районної лікарні. За довгих тридцять п’ять літ всього бувало. Ф.І. Вербецький свої знання і досвід, тепло своєї душі віддає людям. Він щирий у спілкуванні, завжди готовий прийти на допомогу. Мабуть, саме тому користується заслуженим авторитетом в односельчан.
За свою сумлінну працю, гарне ставлення до людей односельчани постійно обирають Федора Ілліча депутатом Лісниченської сільської ради. Він має чимало грамот, подяк, його портрет заносився на Дошку пошани.
Люди з повагою та шаною ставляться до подружжя Вербецьких. Тут у молоді літа Федір Ілліч зустрів прекрасну дружину Любов Іванівну, з якою поєднав свою долю. Разом вони виростили двійко дітей – Ларису й Олександра.
Дочка проживає зараз в Білій Церкві, часто приїжджає з онуками до батьків. Син Олександр після закінчення Уманського педагогічного університету працює у Вовчанській школі, живе з батьками. Разом з молодою дружиною Надією Петрівною, теж педагогом, вони виховують донечку Софійку. Радіють дідусь і бабуся онукам Миколці, Максимку, найменшій Софійці.
Як справжній професіонал, Ф.І. Вербецький цікавиться новинками медицини, постійно підвищує свій фаховий рівень. Летять літа, вже осінь з весною поріднились у житті, а він, як і колись у молодості, поспішає до людей, бо життя і здоров’я – це неоціненний скарб.
Лідія ЗАРІЧАНСЬКА, громадський кореспондент
