Родом Валерій Іванович з Осіївки, там закінчив середню школу, звідти і був призваний в армію. Строкову службу проходив у десантних військах в Групі радянських військ у Німеччині. Регламентований ритм солдатського життя, напружені будні на навчальних полігонах гартували юнака, який звик долати труднощі. Він твердо вирішив поєднати свою долю з армією і ще будучи солдатом вступив до Київського вищого загальнокомандного військового училища. Після закінчення навчання, молодого лейтенанта направили в навчальний полк спеціального призначення в Чирчик Ташкентської області, а вже звідти – в Афганістан. Ті події з кожним роком віддаляються в часі, однак служба в цій країні для кожного воїнаінтернаціоналіста, без сумніву, – важлива віха в житті.
– Там ми навчилися посправжньому цінувати життя, дружбу, взаємовиручку, – переконаний Валерій Іванович.
Йому, як і іншим воїнам, часто доводилося брати участь у різних операціях, засадах, патрулюванні, адже завданням підрозділів спеціального призначення було перекривати шляхи доставки зброї з території інших держав. В.І. Плахотнюк разом із побратимами забезпечував вивід радянських військ з Афганістану, сам він багато - страждальну землю покинув 15 лютого 1989 року. За бездоганну службу та виявлені мужність і відвагу офіцера було нагороджено орденами Червоної Зірки та «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня.
Армійська доля закинула Валерія Івановича після спекотного Афганістану в холодне Заполяр’я. Кілька років прослужив бойовий офіцер в Мурманській області, а коли Україна здобула незалежність, він виявив бажання продовжити військову службу на Батьківщині. Спочатку служив в Ізяславі на Хмельниччині в бригаді спеціального призначення заступником командира загону з повітрянодесантної підготовки, потім заступником військового комісара, військовим комісаром Бершадського райвійськкомату. У 2005 році підполковник В.І. Плахотнюк звільнився, він ветеран військової служби.
Нині Валерій Іванович – головний спеціаліст з питань мобілізаційної роботи апарату райдержадміністрації. Свої обов’язки виконує сумлінно, користується авторитетом серед колег.
Поважають і довіряють йо - му і побратими, адже не так давно його обрано головою районної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). На Бершадщині близь - ко 130 учасників бойових дій на території інших держав.
Організація, яку очолює Валерій Іванович, має славні традиції, нею напрацьовано певну систему роботи. Разом з тим, є й проблеми. Основна мета членів спілки – допомагати побратимам, а також членам сімей загиблих воїнівінтернаціоналістів. В районі 9 таких сімей, в семи з них батьки ще живі.
Наш герой – надзвичайно скромна людина, але читачі хочуть знати і про його особисте життя. У нього чудова дружина Нінель Анатоліївна, медик за освітою, працює завідуючою епідеміологічним відділом районної санепідемстанції. Родом вона з сусідньої Малої Киріївки, але познайомилися молоді в Києві під час навчання. Гордість батьків – син Богдан, який із золотою медаллю закінчив школу і нині навчається в одному зі столичних вузів.
Насамкінець запитав Валерія Івановича про те, що він найбільше цінує в людях.
«Чесність, порядність, відповідальність», – іншої відповіді від людини, яка стільки років життя віддала армії, я й не очікував.
Цими днями В.І. Плахотнюк зустрічає полудень віку. Зичимо ювіляру міцного здоров’я, щастя, добра і благополуччя, успіхів у роботі та шани від людей.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ
