Народилася та виховувалася вона у простій працьовитій сім’ї. Батьки були звичайними робітниками на спиртовому заводі. Але сталося так, що батько пішов рано з життя, залишивши дружину із старшим сином та маленькою Світланою.
Минали роки, і Світлана Володимирівна з відзнакою закінчила школу. Щоб не бути тягарем для матері, коли з’явилася ще маленька сестричка, вона пішла на роботу у рибний цех комбінату громадського харчування.
Молода, спритна дівчина швидко знайшла себе в цій галузі. Спочатку навчалася на курсах офіціантів, а потім чимало років працювала у ресторані «Поділля» за професією, торгувала у буфеті.
Неодноразово займала високі призові місця у республіканських конкурсах ще у пору існування СРСР.
Звичайно ж, вийшла заміж, народила діток. Та не завжди життя складається так, як того хочеться. Велике, тяжке, болюче випробування послала доля і їй. Не кожна людина спроможна пережити те, що довелося пережити Світлані Володимирівні. Та з Божою допомогою, а ще за підтримки чоловіка Олександра і всіх рідних, вона не опустила руки, а, зібравши всю силу і енергію, виховала сина та онучку, віддаючи їм всю свою любов, ласку і ніжність.
Ніби у винагороду за це має тепер гарненьких онуків Олечку та Назара, правнука Віктора.
Якби запитати людей, які добре знайомі з Світланою Володимирівною, про неї, то у відповідь обов’язково можна було б почути найкращі відгуки, найтепліші слова.
Вона допоможе всім словом і ділом – чи то в моменти радості, чи горя – причому, не тільки знайомим, а й чужим людям. Наприклад, он як допомогла і мені, своїй похресниці, коли я чотирнадцятирічною залишилася без батька і матері. Вона не тільки забрала мене до себе, а і допомогла здобути освіту, організувала нам гучне весілля.
А заставши одного разу на могилі своєї дочки на кладовищі бездомну невідому людину, не тільки не прогнала, а й забрала додому, нагодувала, поселила у літній кухні, де вона і живе вже другий рік. Щоправда, на знак вдячності ніколи не проти, щоб допомогти по господарству.
А скільки разів брала (бо живе поблизу автовокзалу) зовсім незнайомих їй людей на нічліг! У наш час не кожний наважиться впустити незнайому людину на подвір’я, вона ж організувала такій дах над головою, годує і одягає.
І це лише маленькі приклади доброти великої душі та серця Жінки.
Велику вдячність висловлюємо і матері Світлани Володимирівни Марії Сергіївні Гізатуліній (їй зараз вже 84 роки) за те, що народила і виховала таку чудову, добру доньку.
Ірина МОРОЗОВА, похресниця, м. Бершадь
