А Володя залишився в Києві, але все частіше з ностальгією згадує своє село, рідний куточок, батьківську хату, де «надвечір – на кухні порається мати біля печі». І ось у 2011 році я з ним познайомилася вдруге завдяки газеті «Бершадський край», де було опубліковано коротку біографію і вірш «Як опинитись хочу в рідному краю» Володимира Прибили.
Захотілось поспілкуватись, але було якось не дуже зручно. Напевно, він мене й не пам’ятає, а я буду набридати зі своїми запитаннями, займати час… Але минулого літа, проходячи повз його батьківський будинок, мені пощастило з ним зустрітись, зав’язалась довга і цікава розмова, і тепер я можу доповнити розповідь про нашого земляка-красносільчанина.
Я думаю, не помилюся, якщо повернуся трішки в минуле, щоб описати стежки життя нашого земляка. Народився він 28 жовтня 1963 року в Красносілці в сім’ї робітника Олексія Омеляновича, добропорядного чоловіка, якого в селі всі поважали. Разом із дружиною Вірою Пилипівною вони виростили двох синів – Володимира та Віктора.
Це їм, найдорожчим людям, пізніше син присвятить частину своєї душі – поезію.
Після навчання у середній школі Володимир вступив у Вінницьке технічне училище, яке закінчив з відзнакою, потім Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю хімік-інженер, викладач хімії. Ще студентом познайомився зі своєю майбутньою дружиною Світланою Юріївною, в 1986 році одружилися, а через рік народилася донька Оля. Під час навчання в університеті проходив строкову армійську службу. Після закінчення навчання працював за направленням на Київському радіозаводі, пройшов шлях від інженера до начальника відділу.
Згодом поступив на службу в СБ України. Володимир Олексійович працює помічником начальника управління одного з оперативних підрозділів СБУ у званні полковника. Має сім’ю. Дочка працює молодшим науковим співробітником Інституту ендокринології. Володимир любить працювати на власній земельній ділянці. У вільний час захоплюється поезією. Не байдужий до свого рідного краю, а тому займається дослідженням історії села Красносілки і оспівує його в своїх поезіях.
Перша збірка віршів «Вогонь свічі» вийшла у 2006 році.
Відомий і нерозгаданий мотив
Історії й надії на майбутнє –
Для мене рідне, миле й незабутнє.
Я в римах слова ніжно оживив.
Ви скажете, що в них не той сюжет,
Немає стилю чи не так я пишу,
Та лиш у вірші я так вільно дишу,
Хоча я, точно знаю, не поет…
Друга збірка «Боготворю» побачила світ у 2008 році,
Я сонця сяйво і нічну зорю,
І трави пишні, і у златі поле –
Я все у світі цім боготворю...
Третя – «Журавлина пісня» – вийшла зовсім недавно. До неї увійшли вірші, написані у 2008-2012 роках. Поезія зіткана з думок та почуттів автора. Написана просто і так близько до сприймання читачем. Вражає своєю легкістю, щирістю і душевністю. Поринаючи у зміст віршів, читач зможе прожити свою журавлину пісню.
Слова лягають на папір,
Пов’язують рядки у вірші,
І хочеш вір, хочеш не вір –
За попередні все ж не гірші.
Тому, що всі вони з думок,
В них почуття і поривання.
Тому, що в них душі струмок
Біжить до вас і не востаннє.
Його книги виходили малим тиражем. З окремими поезіями можна познайомитися на сайті «Клуб поезії», де він свого часу друкувався під псевдонімом В. Гроз. Коли читала його поезію, була приємно вражена. Сприймається з легкістю, мов вітерець, хоч зміст глибокий – нею можна зачитатися. Тематика різнобарвна: про рідний край, близьких серцю людей, про те живе і рідне, що нам дає матінка-природа.
Наталія ТЕСЛЮК, с. Красносілка.
