Це була хороша традиція. Постійним героєм таких матеріалів був енергійний і невтомний Дмитро Красножон (на знімку) – водій автотранспортного підприємства 10168. Його ЗІЛ, а згодом КамАЗ із причепом, здається, не мали спочинку, як і сам кермувальник. Дмитро завжди був попереду всіх, при цьому працював без порушень та аварій. Тож нагороджений відзнакою Міністерства автотранспорту України «За роботу без аварій». Ще в 1981-му, у 28-річному віці, удостоєний ордена «Знак Пошани».
Особливе випробування випало на його долю, коли очолив бригаду з десяти водіїв, щоб у той тривожний 1986-ий рік попрацювати на ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Тож має відповідне посвідчення. Пам’ятною віхою в молодому житті була участь у роботі 24-го з’їзду комсомолу України, делегатом якого його вибрали комсомольці Бершадщини. Дмитро Сергійович, крім усього, – почесний автотранспортник України.
Втім, він ніколи не придавав особливого значення нагородам, званням та відзнакам, бо головним у його житті є дві речі: перша – сумлінне ставлення до роботи, друга – сім’я. Все життя працював (і працює!) сумлінно, по-іншому не вміє. Разом із дружиною Валентиною Дмитрівною, яка тридцять років пропрацювала технологом на спиртозаводі, виховали двох прекрасних синів, нині тішаться внучкою Софійкою та внучком Назарчиком.
... Для Дмитра Сергійовича було особистою трагедію, коли успішне колись підприємство (не раз визнавалося зразковим) перестало існувати. І не з вини трудового колективу – тут втрутилися зовсім інші фактори.
Роздумував недовго – порадившись із родиною, купив собі старенького КамАЗа, довів його до належного стану і знову в рейси.
Тільки тепер уже сам собі хазяїн.
Надає транспортні послуги тим, хто цього потребує. Перевозить різноманітні вантажі – будівельні матеріали, зерно і багато іншого.
При цьому важливим вважає не просто довести вантаж у призначене місце, а зробити це оперативно, без втрат. Тож не дивно, що послугами Красножона охоче користуються фермери.
Він, здається, і народився за кермом. Закінчивши автошколу ДТСААФ, трішки працював за фахом, армійська служба також пройшла на колесах. І після звільнення в запас не шукав легких шляхів, а впевнено вийшов на свою дорогу. З неї вже не звертає багато років. А життєва стежина його добігла до шістдесятилітньої позначки в календарі. І дата ця випала саме на сьогодні. Мабуть, є щось символічне в тому, що ювілейний день його народження фактично збігся з професійним святом водіїв. Як каже сам Дмитро Сергійович, не випадково, бо це його кровне, без чого життя уявити неможливо.
... Своє свято ветерани колишнього АТП відзначають посвоєму. Їх нині уже нема кому збирати. Тож колеги і друзі Дмитра Сергійовича Василь Концебовський, Володимир Мороз, Володимир Вільчинський, Олександр Мураховський збираються самі і йдуть спочатку на цвинтар, де кладуть квіти до могили свого директора Сергія Миколайовича Рудя, а далі згадують прекрасні часи, коли і вони були молодими, і на підприємстві панував чіткий розмірений ритм роботи.
Втім, незважаючи на вік, він ще й досі залишається таким же активним, небайдужим, сповненим енергії та гарних задумів. Тож побажаймо Дмитру Сергійовичу Красножону активного довголіття і всіляких щедрот та гараздів. І, як завжди, щасливих доріг!
Федір ШЕВЧУК, с. Флорине.
