Працював інструктором по водінню тракторів, майстром, енергетиком, завідуючим майстернею. Коли через дванадцять років призначили головним інженером, відчував своє підприємство, мов власних п’ять пальців. Здобув згодом вищу освіту.
Щоб іти в ногу з часом, доводилося постійно розширювати перелік послуг, які надавали. Наприклад, у господарствах не всі ще із механізаторів освоїли трактори Т-150, а ремонтники, орієнтуючись на попит, замахнулися вже на ремонт коробок зміни передач та ще й виконували замовлення для всієї області. Ремонтували також пускові двигуни, а колінвали до них реставрували практично для всієї України.
Коли у 2002 році – це вже було ВАТ «Агромаш» – А.В. Окаєвича обрали головою правління, на полях і фермах району якраз почали масово освоювати нові технології.
Підприємство чекали нові випробування, адже почала з’являтися найсучасніша техніка, яка тривалий час не потребувала ремонтів. Тому, щоб втриматися на плаву, довелося знову переорієнтовуватися.
Зате справжній простір відкрився для раціоналізаторів.
Наприклад, одними з перших почали міняти двигуни на тракторах Т-150, а потім і на комбайнах, на більш потужні ЯМЗ. Розширюючи перелік послуг, дійшли до того, що А.В. Окаєвич особисто поїхав у Харків, привіз і встановили турбіну від списаного реактивного літака, щоб тільки можна було випробовувати відремонтовані турбонаддуви до двигунів. А паливну апаратуру почали ремонтувати практично для всіх видів.
На підприємстві ніколи не забували про людей. На стадіоні, який на території, дозвілля бажаючі проводять і по сьогодні.
Поряд із багатьма відмінником-раціоналізатором став на підприємстві і Анатолій Окаєвич. Особливо вдячний за науку своїм учителям-наставникам А.П. Новінському, П.С. Гордуну, від яких перейняв уміння працювати з людьми.
Чи не найважче було, згадує, коли не було чим платити заробітну плату. Але в «Агромаші», за його словами, робилося все можливе, щоб отримували її своєчасно. Нехай навіть не таку, як хотілося б, проте вчасно.
Різні чутки поширювалися донедавна навколо колишнього «Агромашу». Але не зовсім справедливо було б звинувачувати тільки А.В. Окаєвича в тому, що підприємство простоює. За його словами, коли пішов з посади, залишив у майстернях все на своїх місцях. Якби виникла потреба в послугах, які надавалися, відновити це було б нескладно. Можна було б і перепрофілювати підприємство, але на те потрібні були б дуже великі кошти. Фінансові ж справи у нас вирішуються не в низах, а на дуже високому рівні.
Відпрацював Анатолій Васильович практично на одному місці, тільки на різних посадах, з 1976 до 2012 року. Двічі обирався депутатом районної ради, не поривав зв’язків із земляками.
Допомагали школам не тільки у Вовчку, а й у Лісничому. Виділялася допомога на подарунки першокласникам.
В обох селах за його підтримки підсипали дороги до кладовищ. За рахунок «Агромашу» діти з Вовчка їздили на екскурсію в Умань...
Першими із його шістдесятиріччям, яке відзначив вчора, вітали син і дочка, онуки, які живуть у Києві. Але і до сьогодні ще Анатолій Васильович у строю – він провідний фахівець відділу якості і декларування сільськогосподарської продукції Державної сільськогосподарської інспекції. Залишається тільки побажати, щоб і надалі він був сповнений тією ж життєдайною енергією, з якою намагався жити всі роки.
Павло КУШПЕЛА.
