На знімку: Явдокія Літвін (у центрі) з доньками Наталією та Іриною (зліва направо).
Родом Явдокія Іванівна з Малої Киріївки. Виросла вона біля мами і бабки. Її мати, Марія Семенівна, працювала в колгоспі дояркою.
«Тоді всі жінки в селі вишивали, мама також, – розповідає Явдокія Літвін. – Я теж захопилася вишиванням, вчилася у мами».
Згодом дівчина самотужки навчилася шити на швейній машинці, і це пригодилося їй у майбутньому, адже після закінчення місцевої восьмирічки вона певний час працювала на Ободівській швейній фабриці. Потім 28 років трудове життя жінки було пов’язане з Бершадським цукровим заводом: була робочою, апаратником – варила цукор.
Перед виходом на пенсію працювала кухарем у дитячому садочку.
Усі ці роки Явдокія Іванівна не полишала свого улюбленого заняття – вечорами, як тільки траплялася вільна хвилина, вона вишивала. Пригадує: першою її роботою був вишитий рушник. Потім були наволочки, серветки, скатерки, сорочки, картини, ікони…
Майстриня опанувала різні техніки вишивки, зокрема, гладдю, хрестиком, а також килимарство. Хоче працювати і з бісером. Створюючи орнаменти для вишивок, вона звертається до природи, навколишнього світу, вміло плекаючи художній образ побаченого. «Я люблю, щоб усе було барвисте і яскраве, оригінальне і неповторне, щоб кожна робота додавала людині гарного настрою», – зізнається Явдокія Літвін.
Самобутня майстриня створює вишивані композиції в стилі народних традицій. А ще вона дуже любить вишитий одяг. До речі, у 2012 році родина Явдокії Іванівни, одягнута у вишиті нею українські костюми, взяла участь у районному конкурсі «Парад вишиванок». Майстриню було відзначено грамотою. Наступного року в такому ж конкурсі для дітей призові місця вибороли її внук і онучка.
Утворчому доробку Явдокії Літвін – не одна сотня чудових робіт. Чимало з них вона подарувала рідним, близьким, знайомим на іменини, до інших пам’ятних дат. Щороку її вироби експонуються на різних виставках народного мистецтва й отримують високу оцінку шанувальників прекрасного.
Що цікаво: в квартирі Явдокії Іванівни все в українському стилі, в окремій кімнаті, коридорі зберігаються багато її робіт.
– Коли я вперше зайшла до неї, – розповідає про свою подругу Зоя Слобода, – я була вражена. – Це своєрідний музей, експонати якого Явдокія Іванівна дбайливо й майстерно виготовила власними руками. Там не лише рушники, подушки, картини, ікони, а й навіть штори і фіраночки, вишиті нею!
До майстрині-вишивальниці, як на екскурсію, ходять малята з дитсадка, школярі, яких вона охоче залучає до цього прекрасного народного мистецтва.
Між іншим, у міському будинку культури планують облаштувати музейну кімнату, в якій буде чимало виробів і Явдокії Літвін. А ще у неї є мрія, щоб зняли документальний фільм…
У Явдокії Іванівни багато вподобань, одне із них – любов до пісні. «У нас була дуже співуча родина, – продовжує вона розповідь. – Мама гарно співала. І дядько Юхим мав чудовий голос. Я теж все життя співаю – у школі, на роботі, тепер у хорі».
Явдокія Літвін любить співати без музичного супроводу – акапельно. Багато літ співала в заводському хорі, і ось уже вісім років – у народному аматорському хоровому колективі ветеранів, який часто виступає не лише на районній сцені, а й у селах. Чимало пісенних творів вона виконує в дуеті з Марією Судачок, дружбу з якою веде відтоді, коли ще разом працювали на цукровому заводі. У репертуарі Явдокії Іванівни – народні, обрядові, патріотичні, жартівливі та інші пісні.
–Вона ще зі школи веде пісенний щоденник, – знову долучається до розмови Зоя Слобода.
В Явдокії Літвін багато різних сценічних власноруч виготовлених костюмів, завдяки чому вона перевтілюється в казкових героїв, може з успіхом провести те чи інше свято. До речі, її часто запрошують провести обрядове дійство – покривання молодих на весіллі. Взагалі, Явдокія Іванівна, за словами подруг, – душа компанії.
Маючи творчу натуру, непосидючий характер, жінка прагне у всьому примножувати красу, фантазує, експериментує. До речі, вона створила дерево свого роду. Купила рулон зелених шпалер з листочками, які повирізала і наклеїла на стіну, потім почепила платівки з наклеєними на них фотографіями рідних – вийшло оригінально і дивовижно.
Роки непомітно спливають, незчулася, як повиростали діти (дві донечки і син), які вже мають свої сім’ї. Бабуся пишається онуками, яких у неї дев’ятеро. Явдокія Літвін секрети свого мистецтва передавала дітям, а тепер і онукам.
На завершення нашої розмови Явдокія Іванівна заспівала пісню про недоспані ночі, напружені дні, нелегке життя батьків, про вічне прагнення людини до щастя. Її задушевний голос звучав мелодійно, а слова приникали у самісіньке серце.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
