Дитинство їхнє пам’ятне тим, що якраз випало на період спорудження нової хати, а ще постійною необхідністю виконувати різні роботи по домашньому господарству.
Знали свої обов’язки дуже добре, ніколи ними не обтяжувалися, зрештою, розуміли, що тільки в праці можна досягти і достатку, і утвердження себе на землі.
Іван навчався в школі добре. Особливими успіхами не міг похвалитися, але й задніх не пас. Оцінки мав добрі, та справа не в оцінках, а в тому, що з дитинства мав гострий розум, був комунікабельним, мав досить розвинене почуття гумору, яке не раз виручало в житті.
Після закінчення школи влився в трудовий колектив місцевого цукрозаводу, звідки був призваний в ряди армії.
Під час служби брав участь у збиранні врожаю на Миколаївщині та Вінниччині, возив зерно і буряки з поля – в армію пішов із посвідченням водія, яке одержав ще в школі (тоді в них був автоклас). Тож логічною була його служба в автобатальйоні.
А після армії довелося Івану Яковичу змінити чимало робіт і посад. Був секретарем комсомольських і партійних організацій в різних селах, працював у райкомах комсомолу та партії, але душа прагнула живої роботи. Адже і освіту здобув відповідну, закінчивши заочно Уманський сільськогосподарський інститут за спеціальністю плодо - овочівництво та виноградарство.
Так склалося, що знову прийшов у цукровий завод, де організував городню бригаду, яка вирощувала овочі для працівників та ще й лишки продавали на ринку. Спорудили теплиці, в яких щороку вирощували до півмільйона штук розсади помідорів, капусти, перцю.
Та відчував Іван Якович, що здатний на щось більше, що потенціал його як фахівця може розкритися ширше. Адже мав для цього відповідні здібності, знання, досвід, поєднані з наполегливістю.
І коли з’явилася можливість, подався у фермери, пройшовши відповідні формальності. Спочатку орендував 25 гектарів земля, згодом ця площа подвоїлася. Селянсько-фермерське господарство «АГРОСВІТ», керівником якого був І.Я. Пустовіт, вирощувало традиційні культури, в тому числі цукрові буряки. Спеціалізувалися і на насінництві овочевих культур.
Придбали відповідний причіпний інвентар, а згодом розжилися і на трактор. Деякий час займалися і свинарством, але воно стало збитковим. Хто ж працюватиме собі на збиток? Тож більше уваги стали приділяти вирощуванню пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику.
Зараз, правда, господарством переймається дружина Катерина, адже сам Іван Якович очолює територіальну громаду Красносілки. І саме за його каденції сільська рада стала одним із лідерів соціально-культурного розвитку громади.
Міцний селянський гарт сприяв тому, що за кілька років село змінилося на краще, і цей процес тут не припиняється.
Особливістю діяльності сільського голови, депутатів, членів виконкому та й усієї громади є те, що тут активно долучаються до міжнародних проектів по залученню додаткових коштів від Євросоюзу. Це не так просто – доводиться постійно перебувати в пошуку, готувати відповідні документи. Але й результати вагомі – на одну гривню залучається до п’ятнадцяти гривень додаткових коштів. А об’єктами залучень цих коштів були і є проекти освітлення села (охоплено 90 відсотків території), налагодження водопостачання, впорядкування вулиць. Але чекати на добродійників з ЄС – марна справа, якщо сама громада нічого не робить. Розповідає: – Євросоюз допоможе тільки тим громадам, які самі щось вагоме роблять і хоча б частково фінансують той чи інший проект.
Нинішнього року Іван Якович став переможцем конкурсу Вінницької обласної асоціації органів місцевого самоврядування «Вінниччина – регіон успішних людей» у номінації «Кращий сільський голова Бершадського району».
Приємно, але Пустовіт більше думає про те, як більше зробити доброго для громади.
Наш земляк, який завтра відзначатиме день народження, має хорошу сім’ю, є в нього дві чудових доньки, четверо прекрасних внуків. А ще – великий сад, який він і родина плекають вже багато років.
І море квітів на подвір’ї. Тож хай довго радують плоди з його життєвого саду, хай тішать квіти та рідня ще багато літ.
Федір ШЕВЧУК.
с. Красносілка.
