У жовтні 1955 року в селі Хомутинці Калинівського району, на батьківщині визначного лікаря, поета і гумориста Степана Руданського, в родині Григорія та Віри Марущаків народився другий син – Володимир.
Дитячі та юнацькі роки хлопця не відрізнялися від життя його ровесників, хіба тим, що змінюватися місця проживання та навчання, – Хомутинці, Лугова, Гайворон. Пошуки себе у житті спонукали пробувати різні професії. Доводилось працювати і підсобним робітником, і шофером вантажівки.
Служба в лавах Радянської Армії на той час була і почесною, і обов’язковою, а по її завершенню поїхав Володимир Марущак здобувати фах історика до історичного факультету Одеського університету.
Будучи студентом-заочником, Володимир працював директором Устянського будинку культури, по закінченню навчання з 1979 року викладав історію в Тирлівці, потім працював директором Тернівської середньої школи (яку, до речі, збудував за два!
роки), через деякий час знову викладав історію в Джулинській середній школі, а з 1997 року і до сьогодні він є директором Джулинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернету.
Саме цієї осені Володимир Марущак досяг чоловічого повноліття – йому виповнилося перших 60 років!
Привітати ювіляра прийшла вся його родина – брати, сини, невістки, онуки і, звичайно ж, дружина Ніна Василівна, яка вже 37-ий рік працює викладачем біології в Джулинській середній школі. Невістка Марина (дружина старшого сина Володимира, агронома в с. Усті) теж біолог з 15-літнім стажем. Молодший син Євген, який працює викладачем у Бершадській автошколі вже понад 7 років, та його дружина Ірина, вихователь школи-інтернату, додають до загальносімейного педагогічного стажу родини Марущаків ще 14 років.
Додаючи до 38 років стажу Володимира Григоровича 37 років дружини Ніни Василівни, плюс педстаж сина і двох невісток – у підсумку маємо понад 100 років.
Щиро вітаємо ювіляра і його педагогічну родину з подвійним ювілеєм, адже не кожна сім’я може похвалитися такими здобутками.
А ще Володимир Гигорович має своїх пернатих улюбленців. На подвір’ї Марущаків дуже добре почуваються екзотичні та декоративні птахи – голуби різних порід, фазани і ще якісь голосисті, не знані мною крилаті створіння.
До речі, вольєр для таких пернатих екзотів Володимир Григорович збудував і на подвір’ї школи-інтернату. А ще любить чоловік у вільний час порибалити, попрацювати у власній столярній майстерні, зробити власноруч чергове дерев’яне чудо.
«Дерево живе, воно тепле, в нього є душа», – каже Володимир Григорович, і, мабуть, тому він сам ділиться зі своїми витворами теплом душі доброї, щирої, безкорисливої людини.
Тож щиро зичимо ювіляру та його родині ще довго і плідно працювати на цій почесній, але важкій і не завжди належно поціновуваній, ниві – вихованні і навчанні дітей, нашого майбутнього.
Бажаємо доброго здоров’я Вам, Володимире Григоровичу, і всім причетним до 100-літнього рекорду, щастя, шани і любові від вихованців, близьких і знайомих.
Віктор ЦИМБАЛ, журналіст. с. Джулинка.
