Фото із сімейного альбому.
– Народився в селі Мончин Погребищенського району в сім’ї колгоспників. Я був другою дитиною – в мене є ще старша сестра Валентина.
Ростила і виховувала нас мама Євгенія Мухтеївна сама (нині їй 79 років), бо коли мені було п’ять років, трагічно загинув батько Василь Родіонович – того дня в котельні стався вибух. І в одну мить пішли з життя і тато, і дідусь Родіон Максимович… Трудову діяльність я, як і багато хлопчаків тієї епохи, розпочав досить рано. Ще навчаючись у сьомому класі, працював у колгоспі щоліта на збиранні врожаю.
Спочатку на розвантаженні зерна, а вже коли став десятикласником, то вже й помічником комбайнера трудився. Коли закінчив школу, то, крім атестата про середню освіту, мав уже посвідчення тракториста (одержав у навчальному комбінаті). На цій роботі працював перед службою в армії.
А коли демобілізувався, пішов на 4-місячні курси водіїв у школі ДТСААФ. Працював на вінницькому заводі газових аналізаторів (нині діючий завод «Форт»). За рекоменда - цією трудового колективу і комсомольської організації був направлений в органи внутрішніх справ. У 1985-1987 роках навчався у середній спеціальній школі міліції в ІваноФранківську. По закінченню мене направили в Тульчинський районний відділ внутрішніх справ. Починав роботу на посаді дільничного інспектора міліції, обслуговував сім населених пунктів – чотири сільських ради. Згодом закінчив Національну академію внутрішніх справ.
У 1990 році переведений на посаду оперативного уповноваженого карного розшуку Тульчинського райвідділу міліції. Далі був заступником начальника відділення карного розшуку, старшим оперативним уповноваженим в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю, потім знову – начальником відділення карного розшуку Тульчинського РВ УМВС. З 2001 до 2003 року – на посаді першого заступника начальника Тульчинського райвідділу міліції, а з 2004 до 2010 року – заступник начальника управління карного розшуку УМВС Вінницької області.
На пенсію вийшов у званні полковника, відслуживши в міліції більше 25 років.
Два роки працював у Тульчинській райдержадміністрації на посаді начальника відділу з надзвичайних ситуацій.
А з 2012 року до початку 2016 року – у ПрАТ«Зернопродукт МХП» на посаді начальника відділу транспортної навігації. Відслідковував рух техніки, виконаних робіт, витрату пального. Коли прийшов на цю роботу, мав у підпорядкуванні три підлеглих, але в процесі діяльності з допомогою керівництва створив потужну службу, в якій зараз зайнято сімнадцять осіб.
– Напевно, нелегко було розширювати відділ?
– Звичайно, адже кожну посаду потрібно було економічно обґрунтувати, довести її необхідність.
– Ми проінформовані про те, що Ви, крім основної роботи, чимало часу і зусиль віддаєте громадським справам, тобто тій діяльності, за яку ніхто не платить, але без якої не можна уявити собі людину, яка веде інтенсивний спосіб життя. І, звичайно, ми знаємо про те, що Ви – активний волонтер…
– У «Зернопродукті» це була насамперед активна співпраця з правоохоронними органами, контроль розслідування кримінальних справ. У 2014 році було закуплено одягу і продуктів харчування на 670 тисяч гривень і відвезено в зону АТО разом із громадсь - кими формуваннями Теплицького, Гайсинського, Тростянецького, Бершадсь - кого та інших районів, де є землі «Зернопродукту МХП».
Ми купували і передавали також техніку, зокрема з ініціативи народного депутата України Миколи Кучера придбали і підготували для наших захисників автомобіль УАЗ.
На Сході України з подібними місіями я особисто був вісім разів.
Згодом, коли громадські формування організувалися по райцентрах, з ними також налагодили співпрацю. Хотів би відзначити особливі зусилля «Зернопродукту МХП» у наданні допомоги нашим воїнам. Але, мені здається, це вже тема іншої розмови.
– Наша розмова була б неповною і не дуже цікавою, якби Ви не сказали трохи про свою сім’ю…
– Дружина моя – Світлана Дмитрівна – родом з Томашпільського району, також із сім’ї колгоспників. Навчалася в Тульчинському культосвітньому училищі. Побралися ми в 1988 році. Спочатку проживали в селі Клебань, коли я був дільничним інспектором міліції, а згодом перебралися в Тульчин, де, як кажуть, наше основне місце проживання. Нині дружина працює старшим діловодом Тульчинського відділу поліції.
Маємо сина Богдана, який вже одружений, разом із своєю дружиною проживає і служить (він військовий) у Вінниці. Внуків поки що нема.
– Ви ніколи не цікавилися походженням свого досить незвичного для Поділля прізвища?
– Мій батько народився у селі Мончині, а от дідусь по татові ще на початку ХХ століття прибув у наші краї з молдовського Придністров’я, а назад його вже не випустили.
Залишився і вкоренився на Поділлі. До речі, згодом у Молдові віднайшлися й родичі по дідусеві, ми навіть тривалий час спілкувалися з ними, їздили в гості одні до одних. Однозначно, прізвище не російське, а молдовське.
– Іване Васильовичу, було б несправедливо не запитати Вас про Ваші захоплення поза основною роботою…
– Я є членом бригади мисливців, які полюють виключно на хижого звіра – лиса та вовка. Полюємо з нашими помічниками – собакамигончаками. До речі, вовк дуже хитрий звір. А собаки не можуть взяти вовка – вони його просто бояться. Два роки тому наша група в районі Капустян, Кирнасівки та Жабокрича вполювала вовка.
Спортом займаюся по можливості – віддаю перевагу тенісу та волейболу.
– Якими були Ваші думки, коли Вам запропонували посаду голови райдержадміністрації в Бершаді?
– Те, що вибір випав на мене, напевно, пояснюється тим, що сумлінно працював на основній роботі, активно виконував безліч громадських доручень. Непросто цю новину сприйняла дружина. Адже моя робота протягом багатьох років пов’язана з постійними відрядженнями. Вона не міняє місця проживання. Я ж звик до дисципліни і до необхідності на перший план ставити інтереси справи. Не можу підвести людей, які запропонували таку відповідальну посаду. Маю на увазі в першу чергу голову облдержадміністрації Валерія Вікторовича Коровія.
– З чого Ви маєте намір розпочати свою діяльність на новій для себе посаді?
– Уже практично ознайомився зі станом соціальноекономічного та культурного розвитку Бершадщини. Особлива увага – знайомству з керівниками структурних підрозділів, підприємств усіх форм власності. З аграріями – в першу чергу. Звичайно, з керівниками громадських формувань.
Щоб приймати правильні рішення, необхідно бачити проблеми людей і шляхи розвитку економіки. Щоб підняти добробут населення, необхідно в першу чергу піднімати рівень економічного розвитку району, аби в бюджеті були відповідні кошти на соціальні, культурні, духовні потреби громад.
Хай ні в кого не складеться думка, що я маю лобіювати чиїсь інтереси. Треба працювати над залученням інвестицій на розвиток промисловості. Провести аналіз сплати податків до бюджету. А над поповненням бюджету потрібно працювати нам усім разом.
До речі, так само я не надаватиму перевагу якійсь політичній партії. Найголовніше, аби партійні осередки керувалися у своїй діяльності не вузькопартійними інтересами, а проблемами всієї громади району. Головний пріоритет – інтереси громади.
– Дякую за розмову. Журналісти і численний авторський актив вітають Вас із призначенням на посаду голови райдержадміністрації, зичимо успіхів та здобутків і всього найкращого у діяльності на благо району.
Розмову вів Федір ШЕВЧУК.
