Fridge magnet wooden gears

ПАМ’ЯТАЙМО, ЩОБ НЕ ПОВТОРИЛОСЯ

  • Подобається0Не подобається
  • 28 Листопада 2006, 19:05

Одна з найстрашніших сторінок українського народу – голодомор 1932-1933 і 1946-1947 років. Ця трагедія не обминула і моє село. До 1932-го у нас проживало більше чотирьох тисяч населення, з голоду загинула третина.
Впродовж останніх років я збирав і вивчав свідчення старших за мене односельчан, які пережили те лихоліття. Тоді вони були десяти-двадцятилітніми. Серед свідків 99-річна Ганна Токарчук, 87-річний Василь Синявський, 90-річна Софія Дворчук, 84-річний Андрій Бойко, 86-річний Пилип Кушнір, 82-річна Ганна Чорновол, 88-річний Іван Гончар, 92-річний Григір Синявський. Побував я у їх оселях. Боляче робилося, коли слухав цих добрих, щирих, спрацьованих людей. Не можна було не дивуватися, як вони пережили колективізацію, голод, перетерпіли лихоліття війни і важкий післявоєнний час. З яким болем розповідали вони про тих, хто відійшов тоді в інший світ.
Не так вже і багато залишилося свідків тих часів, і з кожним роком, кожним днем їх меншає. А на початок голодомору кожна селянська сім'я у нашому селі складалася з 5-10 осіб.
Ось що розповіла 99-річна Ганна Токарчук: "В село прибув уповноважений з району у справах хлібозаготівель, створили комісію з місцевих активістів. Ходили по селянських обійстях, "озброєні" металевими списами, і забирали останні крихти збіжжя. У нас витрусили навіть висівки. Мама упала перед ними на коліна: "Змилуйтеся, залишіть хоч дітям". Шестирічна дитина взяла глечик з кукурудзяною крупою – видерли з рук і теж забрали".
А ось що розповів 84-річний Андрій Бойко: "Малим я випасав корову за селом. Недалеко від тих сумних могил. Тоді вперше почув від діда Петра, який також пас, про голод. Він розповідав про це багато, але застерігав, щоб нікому не казати, бо – тюрма.
Активісти, коли нічого не знаходили, від злості, особливо серед зими, розвалювали димарі, стіни, били вікна, забирали і трощили жорна, щоб селяни не могли змолоти зерно. Люди їли гнилу картоплю, яку знаходили на полях, листя. У селі зникали коти і собаки..."
Були випадки і людоїдства. Про це розповідала 82-річна Ганна Довгопол. Перелякані батьки не випускали дітей з хат. Коли розпочався голод, ті ще ходили в школу. Але через недоїдання часто не вистачало вже сил, щоб повернутися додому. Чимало матерів не витримували отих мук дітей і божеволіли.
Довгим, надто довгим був шлях до пізнання, осмислення і каяття. Влада всіляко замовчувала і приховувала злочини сталінщини. Та і нині знаходяться політики, які заявляють, що, мовляв, нічого такого не було. А як і було, то не в таких масштабах. Та Бог їм суддя.
Нам же, тим, хто хоче знати і знає справжню історію Вітчизни, хто не бажає забути про минуле хоча б для того, щоб не допустити його повторення, слід шанувати і берегти пам'ять про невинно убієнних. Нести тяжку правду тим, хто з різних причин ще не долучився до неї розумом і серцем. І виховувати нащадків у повазі до цієї пам'яті, у любові до рідного багатостраждального народу.
Трагедія мого села – лише частина драми, яку пережила Україна. Це її вічний біль.
Мойсей ПОХИЛА,
громадський кореспондент.
с. П'ятківка.

Дивіться також в розділі  Спогади
» 02.04.2018 За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України №890/2014 від 21 листопада...
» 02.04.2018 Уривок зі спогадів «З ярмарку»
» 01.04.2018 Кілька днів по центральній ґрунтовій дорозі, яка пролягала через село, стрімко просувались фашистські війська: автомобілі, танки, артилерія. Вояки йшли повз хату мого дідуся Миколи. Тож в один із звичайних днів сорок четвертого року, коли вже...
» 30.12.2017 Люди старшого покоління добре пам’ятають значки, марки, листівки і плакати з символікою VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, що проходив з 28 липня до 11 серпня 1957 року в Москві. На нього приїхали тисячі юнаків і дівчат із 131 країни...
» 11.12.2017 8 грудня 2015 р. в АТО загинув Юрій Тарасенко
» 27.10.2017 Добрі справи і гарний слід
» 16.09.2017 Поетичний заповіт Миколи Хараїма
» 04.02.2017 Пам’яті друга
» 17.12.2016 Оніщенко Віктор Васильович
» 10.12.2016 Дороги майора Дігтяра
Всі статті розділу Спогади »
Цікаві фото
2 фото   
<b>Горпинині діти</b><br />Батько її був звичайним селянином, але встиг взяти участь у російськояпонській та першій світовій війнах. У 1917-му...
6 фото   
<b>Музей культури села Прокопа Колісника</b><br />
7 фото   
<b>Екологічний проект "Впровадження інноваційних підходів щодо підвищення екологічної безпеки населення Бершадського району"</b><br />Ідея проведення Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого самоврядування належить учасникам...
2 фото   
<b>Роман Андрущак: «Я відкритий для всіх»</b><br />– Романе Леонідовичу, декому із читачів цікаво більше дізнатися про Вас, чому пішли на службу в систему МВС?
Всі фотогалереї »
Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Джулинка
Мороз Платон Ілліч (1901) 1901 р., українець, селянин. Мобілізований в 1941 р. Рядовий. Загинув 26.01.41.

З історії Бершаді
За роки соціалістичного будівництва Бершадь стала промислово-аграрним центром півдня області. Але її мирне життя було перервано війною. Вже 29 липня 1941 року Бершадь окупували німецько-румунські війська. Фашисти утворили тут гетто для єврейського населення. Від катувань, голоду, епідемій у Бершаді загинуло багато радянських людей, розстріляно 327, вигнано в рабство 1203 чоловіка. Читати далі »



Останні новини
Може бути цікаво

ПАМ’ЯТАЙМО, ЩОБ НЕ ПОВТОРИЛОСЯ - Спогади - www.bershad.ua
Користувачі OnLine: 
Бершадщина  | Форуми  | Сторінками історії  | Літературна Бершадь  | Фотогалереї  | Новини  | Довідники  | Визначні місця  | У нас в гостях!  | Прогноз погоди в Бершаді  | Телефонні довідники