Бригадне село Хмарівка, що на території Чернятської сільської ради, вже при в’їзді з боку Красносілки зустріло нас непривітно. Різнобарв’я паперових кульків, що прикрашали узбіччя шляху та прилеглі поля, не додавали впевненості, що у селі в цьому плані буде все гаразд. «Дістали» оті прикраси і самих хмарівчан, бо вже перші зустрічні перехожі замість того, щоб виправдовуватися, почали пропонувати: якби за подібні порушення ввести штрафи «під саму зав’язку», або прийняти закон про примусові роботи по прибиранню, порядок можна було б навести дуже швидко. І подібне не повторялося б.
У цьому селі поведінці окремих його жителів взагалі важко дати оцінку. Наприклад, ступили на стадіон.
Весна, зелена трава, навколо неабияка краса. Здавалося б, гріх від Бога створити сміттєзвалище в такому місці. Але воно є. І не інопланетяни, чи жителі навколишніх сіл його організували, а самі ж хмарівчани. Щось не віриться, чи бували у цьому місці представники сільської влади. Народна мудрість про те говорить: не доглянеш оком вирішення даних проблем, то можеш заплатити боком. Адже надто дорого обходяться іноді всім нам порушення санітарних норм.
Про обізнаність хмарівчан, що нікому не робить честі, щодо важливості вирішення даної проблеми, можна зробити висновок хоча б з такого діалогу: – А куди взагалі діваєте побутове сміття?
– Палимо, – не раз чули у відповідь.
Як виявилося, більшість тут і уяви не мають, що, дбаючи про екологію, спалювати його не можна.
– Скільки на світі живу, а такого в селі не пам’ятаю, – ділилася враженнями пенсіонерка О.В. Карнаух. І причина, на її думку, у цьому єдина – тут ніхто ні за що не відповідає.
Тож так і напрошувався висновок: невже це ми дожилися до того, що не хочемо, чи може не здатні вже робити самі для себе добро, а боремося за чистоту тільки, як кажуть, з-під палиці?
Невже не знайшлося у селі кращого місця для сміття, ніж біля сільського клубу? Щоправда, колишнього, який поряд з діючим. І роблять те самі жителі. Не падає ж воно з неба. Як взагалі можна зрозуміти людину, яка прибере власне подвір’я і «вивалить» все посеред свого ж села, і це називається наведенням порядку. Про що взагалі такі думають і на що здатні?
Але цьому є і передумова.
Хмарівчанин А.О. Мельничук та інші запевняли, що не раз вже піднімали питання, щоб хоч зрідка по вулицях організовувалося збирання сміття транспортом, але зрушень ніяких. От і висипає, вивозить його хто куди попало. А що робити тим, хто вже везти не може? Відповідей на ці запитання тут немає.
– Тож що, врешті-решт, потрібно зробити, щоб все-таки навести у селі порядок? – не переставали ми допитуватися у перехожих. – А ми люди маленькі, те повинно робити начальство. А винних потрібно виловлювати і карати гривнею, – тільки і чулося у відповідь.
Але навіщо, так і напрошувалося питання, ловити. Адже село невелике, й тут і без того всі знають, хто чим, як кажуть, дихає. Не на користь спрацьовує принцип – «моя хата скраю, я нічого не знаю».
Навіть молодше покоління у Хмарівці у всіх гріхах годі звинувачувати, як це роблять у деяких селах. Бо його вже тут майже немає.
І не буде, так і хотілося їм на те відповісти. Бо у смітниках розмножуються тільки мікроби. А елементарною культурою, якщо не рахувати шкільного подвір’я, на якому зроблено, здається, абсолютне все, що тільки можна було зробити, тут навіть не пахне.
На території Джулинської сільської ради, яка набагато більша, ситуація хоч і краща, але не робить честі громаді стихійне сміттєзвалище по вулиці Леніна у районі колишньої «Сільгосптехніки».
Ще два – у соснових насадженнях неподалік свинокомплексу. Не прикрашає село й звалище відходів деревообробки на території ПП «Ангелюк». Вистачає відходів і поза населеними пунктами – як поза Джулинкою, так і поза Берізками-Бершадськими.
Ще одна проблема тутешньої територіальної громади – неупорядковані прибережні смуги Південного Бугу.
Названі факти характерні для багатьох сіл. Але потрібно відверто сказати, що не в усьому винна влада – велика в тому вина й самого населення.
Невже так і не навчимося підтримувати порядок навколо себе?
З тим, що багато залежить від керівників громад, не можна не погодитися. Але якось по-іншому потрібно ставитися до вирішення даної проблеми і населенню.
Рейдова бригада: Леонід БІДНЯК, лікар по загальній гігієні санепідстанції, Ольга БЕЛЯ, помічник лікаря по гігієні дітей та підлітків, Павло КУШПЕЛА, кореспондент газети.
