Приводом до розмови з його керівником М.І. Басом став той факт, що нині виповнюється 10 років директорства Миколи Івановича і 35 років з початку тут його трудової діяльності. За ці роки пройшов у
М'якоході всі щаблі службової кар'єри – від механіка, головного інженера, до заступника голови колгоспу і керівника господарства. Попрацював і головою сільської ради. Хоч сам родом з
Війтівки, але у
М'якоході знайшов своє щастя і створив гарну сім'ю.
І все ж доводиться дивуватися – землі залишилися в товаристві такі, як раніше, і люди ті ж, місцеві, а зрушення на краще відбулися відчутні.
На таку мою реакцію мій співрозмовник відповів просто: – часи змінилися, тож старими методами і старим відношенням до роботи всіх без винятку далеко не в'їдеш. І організацію праці довелося формувати по-новому.
Можна лише уявити, чого вартувало це керівнику. Про Миколу Івановича в селі кажуть, що сам не спить на роботі і іншим не дає. Не всім це було до вподоби, особливо спочатку, але потім звикли до його вимогливості.
Нині "Удич" орендує 2300 га землі, тут працює 140 чоловік, які мають стабільний заробіток. Хотілося б керівнику, щоб він був гідний, але поки що не виходить. Адже збільшувати його за рахунок скорочення працюючих, як це роблять деякі інвестори, він не погоджується. В господарстві утримують 600 голів ВРХ, в тому числі 180 корів, 1100 свиней, 200 бджолосімей. Тож обсяг робіт тут здійснюється немалий.
– Торік спрацювали добре, – розповідає Микола Іванович, – зібрали 4,5 тис. тонн зерна, а в цілому отримали 870 тис. гривень чистого прибутку.
Радіти б керівникові таким успіхам, але стурбований він непродуманою ціновою політикою по відношенню до сільгосппродукції. І все ж, навіть зменшення цін на м'ясо, завдяки продуманим заходам, не призвело тут до збитковості свинини, хоч з яловичиною це сталося. Молоко теж прибуткове. Без тваринництва господарювати не можна, бо саме воно дає постійно "живі гроші".
Однак, на думку М.І. Баса, навіть не цінова політика є головною проблемою для селянина. Потрібна, насамперед, продумана кредитна політика, бо нині доводиться користуватися короткотерміновими кредитами і під великі відсотки. При її зміні можна буде все планувати на перспективу, розраховувати свої сили на 5-10 років наперед.
– А державні дотації допомагають? – запитую по ходу розмови.
– Звичайно, стверджує він. – Торік тільки за тваринництво отримали їх 470 тис. гривень. Сподіваємося, що і цього року вони нам допомагатимуть.
Нинішньої весни довелося в господарстві знову переорієнтовуватися. Якщо площа озимих не змінилася – 400 га, то буряки, через зменшення їх ціни, довелося скоротити до площі 140 га. Збільшили посіви сої до 300 га, стільки ж посіяли і ячменю, 350 га кукурудзи, 216 га соняшника, а також небагато ріпаку. Особливістю нинішніх посівних робіт було те, що сіяли тут тільки високопродуктивним насінням і з гербіцидами. Якщо торік використали 190 тонн мінеральних добрив, то нині 310.
В Словаччині і Чехії придбали 4 трактори, сівалки, обприскувачі, тож техніки вистачає. Задоволений керівник і працею людей – подібного сумлінного ставлення раніше тут не було. Всі дорожать роботою і колективом.
– Я за різні форми господарювання, – стверджує він. – Але найкраща перспектива за великим товарним сільгоспвиробником. Це я бачив, будучи за кордоном. Тож при всіх політичних вітрах держава мусить повернутися лицем до села, до селянина. І, повірте, з нашими людьми, землями можна буде успішно тоді конкурувати із закордонним виробником навіть при вступі України до СОТ.
Попросив Микола Іванович обов'язково відзначити і кращих виробничників, хоч заявив, що всі працівники у товаристві сумлінні. Це, насамперед, головний бухгалтер В.І. Янко, головний агроном Л.П. Федоришин, головний інженер Ю.П. Года, завідуючі свинофермою Б.Є. Татарчук і МТФ №2 Л.О. Гаврилюк, механізатори В.П. Куклич, С.П. Забіяка, взагалі всі брати Забіяки, продовжувач славної механізаторської династії М.В. Дзісь, І.В. Медвідь, а також свинарка Н.В. Забіяка, відгодівельник С.В. Бурлака та багато інших. Саме їх знаннями і професійною майстерністю примножуються здобутки СТОВ "Удич".
Хай же не міліє тут ріка добробуту!
Павло БАЙДАЛЮК.
с.
М'якохід.
