За останніх особливо прикро. Бо кожна людина достойна пам’яті, а якщо це постать, якою по праву можуть пишатися нащадки, земляки, то відновлення пам’яті – це справа нашої честі.
Має свого напівзабутого самородка й маленьке село Петрашівка Теплицького району.
На превеликий жаль та сором, про цього великого – у всіх сенсах – чоловіка не всі знають не тільки в райцентрі, а й у рідному селі. І це попри те, що свого часу на початку XX століття – ця людина купалася в морі світової слави!
Василь Якович Куценко, пізніше відомий під псевдонімом Анатолій Соловйов, і народився, і помер у Петрашівці: пішов у вічність там, де закопана його пуповина. Народився він у простій багатодітній селянській родині. Разом з батьками, сестрами й братами важко працював на землі. А ще – ріс надзвичайно сильним, спритним і неординарним хлопчиком. На свій хліб перейшов дуже рано: в неповні тринадцять пішов, як кажуть, в люди у пошуках щастя-долі. Роки поневірянь не тільки не зламали не по роках дужого хлопчину, а викували в ньому потужний характер, вигострили бажання боротися за життя і вперто йти до цілі. По суті, жорстоке життя і зробило його людиною-легендою.
Про спритного й надзвичайно дужого юнака почув відомий у ті часи засновник Одеської школи фізичного виховання Владислав Питлясинський – в минулому видатний борець, один з «батьків» французької боротьби в Росії. Через кілька років тренувань про Куценка вже говорили з повагою навіть відомі атлети. А далі прийшло й світове визнання!
Кишинів 1909 року. На світовому чемпіонаті не було рівних італійцю німецького походження Гансу Дікману, чиє ім’я гриміло світом. Дікман, за чиєю спиною були сотні перемог, схоже, вже упевнився в своїй непоборності. Мабуть, саме тому самовпевнено не звернув особливої й уваги на суперника, хоча й уже відомого, але ще такого молодого Василя Куценка. Публіка, звісно ж, поставила на фаворита – Дікмана.
Яким же був подив дікманівських вболівальників, коли за мить їхній «непереможний» Ганс лежав, що називається, на обох лопатках!..
Переможений Дікман не йняв віри – такого просто не могло бути! Це випадковість...
Але другий і третій поєдинки довели: ні, не випадковість.
П’єдестал фаворита надійно зайняв маловідомий українець Куценко, який з того дня перетворився на легенду.
Отримавши нагороду – діамантовий пояс Дікмана, нова зірка спорту Василь Куценко виявив ще й неабияку великодушність та благородство – повернув усі відзнаки переможеному супернику.
Далі – нові блискучі перемоги в Росії та Європі. Нічия з легендарним шестиразовим чемпіоном світу з боротьби Іваном Піддубним.
Звання Червоного Чемпіона республіки 1922, 1923 та 1924 років. Виступи в циркових програмах під псевдонімом Анатолій Соловйов у Мінську, Оренбурзі, Ташкенті, Ашхабаді, Пензі, Вологді, Махачкалі. Його зустрічали оплесками в Європі...
Встиг Василь Куценко й повоювати. За його плечима дві війни – з Колчаком та Велика Вітчизняна. Важкі поранення. А під кінець легендарного життя – невідворотна старість, повернення в рідне подільське село, робота в колгоспній артілі, жалюгідна пенсія і... смерть в бідності й забутті.
Отак закінчилось життя неординарної людини, легенди, яскравої особистості. Про Куценка-Соловйова не написано книг, його іменем не названо вулиць, про нього не створено фільмів. Ото й тільки, що знятий в 1967 році кількахвилинний кіносюжет, що вийшов у кіножурналах «Новости дня» та «Радянський спорт». А шкода. Бо драматичне, багатогранне життя легендарного українського атлета з маленького села на Вінниччині заслуговує всебічного вивчення! Адже ми часом бідкаємося, нарікаючи на дефіцит вітчизняних звитяжців, на прикладі життя яких могли б виховувати підростаюче покоління. Шукаємо героїв деінде, лише не в своїх пенатах. А трапляється й так, як із «запозиченим» у нас росіянами билинним богатирем Іллею Муромцем, який насправді був Муравлянином, богатирем із подільської Мурафи (раніше Муравки). Був подолянином – став вихідцем із суздальського міста Муром... Не хотілося б, аби нашого Куценка підхопили й прославили як російського Соловйова. Тому зібрати свідчення про вітчизняного богатиря і потрібно, і не пізно. В Петрашівці та сусідній Соболівці живуть земляки, які ще пам’ятають легендарного борця. Та й діти атлета – доньки Лілія та Світлана, син В’ячеслав – чимало можуть розповісти про батька. Наприклад, про те, що Василь Куценко був близько знайомий із самим Федором Шаляпіним, мав золотий хрест від дружини іспанського короля...
До речі, в березні цього року виповнилося 125 років з дня народження легендарного петрашівського атлета.
Чудова нагода згадати, якими славними людьми багата Україна.
Олена ГОРБУНЬ
