До роботи дівчинку не привчали, жаліли, щоб довше поспала, награлася досхочу. З навчанням у школі завжди були проблеми, вчитися Ляля не хотіла та й батьки не примушували.
У селі всі знали, що росте невихованою, білоручкою, нерідко сперечається з батьками, якщо їй не купують бажаного.
Йшли роки… Ляля виросла красунею – висока, струнка, світлоока, з розкішним довгим волоссям. Привертала увагу не тільки молодих хлопців, але і дорослих чоловіків.
Та спілкуватися з нею було нецікаво, вона нічого не знала, не могла підтримати бесіду. На думці було тільки одне – що модне одягнути, танці у клубі. Після школи далі навчатися не хотіла, тому залишилася в селі біля батьків.
Одного разу до сусідів приїхав погостювати молодий чоловік Петро, лейтенант. Познайомився з Лялею, її краса вразила його, відразу закохався. Рідня щосили відмовляла Петра. На той час йому було вже 32 роки, а Лялі – 18.
Дівчина ж мала на меті тільки холодний розрахунок – вийти заміж та втекти з села, що і сталося. Одружилися, забрав Петро молоду дружину з собою, адже служив у прикордонних військах. Оселилися у невеликому військовому містечку.
Цілими днями Ляля займалася собою, їй ніколи було прибирати, готувати смачні вечері.
Через рік у сім’ї народилася донечка Маринка. Летіли роки, а все залишалося незмінним – Петро сам займався домашніми турботами. Донечка виросла схожою на маму – красуня, але ледачкувата, навчатися не хотіла.
Після виходу на пенсію у званні полковника чоловік влаштувався на роботу в військкомат, де завкадрами працювала Тетяна Петрівна.
Життя її було важке, доля не склалася. Вона не мала ні чоловіка, ні дітей. В обідню пору залишалася на роботі. Помітила, що Петро також не ходить на обід додому, а їсть у їдальні, тому запрошувала його пообідати разом. За обідом спілкувалися на різні теми.
Одного разу Петро Миколайович захворів, потрібний був постільний режим. Його лікуванням ніхто не займався, не цікавився здоров’ям, усе робив сам. Почав задумуватися над своїм життям, чому так сталося, адже для своєї сім’ї він робив усе можливе, але…
Хвороба минула, повернувся на роботу, де його теплою усмішкою зустріла Тетяна Петрівна, яка про все розпитала, нагодувала смачним борщем. На душі стало тепло та приємно, що про нього піклуються. Після роботи ходив до неї на вечерю, а після – повертався додому, де все було незмінним. Одного дня просто не витримав, мовчки зібрав речі та пішов. Тетяна Петрівна без зайвих слів його прийняла.
Олена намагалася влаштувати нове життя, шукала роботу, але марно. Пішла на сортування овочів. У хвилини відпочинку розповідала про своє життя, скільки помилок наробила…
Раїса РУДИК.
с. Михайлівка.
