Завдячний долі, що на життєвому шляху мені трапились заслужені журналісти України і талановиті люди Дмитро Ткачук і Федір Шевчук, які довгий час працювали заступниками редактора.
Перший з них привів мене у газету, а завдяки професійним настановам і порадам другого – мав честь удостоїтись звання лауреата премії імені Василя Думанського, набути членства в Національній спілці журналістів України і навіть за його редагуванням видати власну книгу.
Досить тісні контакти були у мене з колишніми працівниками редакції, тепер вже у далекому минулому – Василем Гошуляком, Леонідом Сорокіним, Григорієм Єрмолаєвим, про яких назавжди залишились лише теплі спогади. Адже уважно вчитувався і навчався майстерності дописувача на їхніх публікаціях. Багато чого корисного намагався перейняти від журналістів Петра Швеця, Анатолія Фартушняка, Володимира Добровольського.
Сьогодні за зразок для себе ставлю співробітників редакції Василя Вербецького і Павла Кушпелу. А Федора Шевчука і Павла Байдалюка взагалі сприймаю як справжніх корифеїв у журналістиці. Недарма ж наш часопис є найтиражнішим серед районних газет України. Від того й радість і гордість огортають душу – адже і я причетний до її видання вже протягом багатьох років. Думається, що у досягненнях газети є левова доля досить численного гурту громадських кореспондентів.
Чому ж я вважаю районку своїм другом, наставником і порадником? Та через те, що коли берусь писати до неї черговий матеріал, відчуваю потребу поділитись своїми думками з читачами, почути їхні, знайти пораду або розраду у чомусь наболілому саме на її сторінках. Читаючи публікації інших дописувачів, звіряю зі своїм світобаченням і знаходжу потрібні відповіді на виниклі сумніви чи проблеми. Усе своє свідоме життя я передплачую чимало періодичних видань та читати їх традиційно починаю з «Бершадського краю». Саме це видання ставало мені в поміч, коли я висвітлював у ньому досягнення комсомольців і молоді у праці, громадському житті та змістовному відпочинку, будучи чимало років їхнім ватажком на колишньому, на жаль,
Бершадському цукрокомбінаті.
Шпальти газети неодноразово ставали дієвими помічниками, коли згодом доводилось працювати на партійній роботі та в органах місцевого самоврядування.
Тепер, коли перебуваю на заслуженому відпочинку, кожен отриманий номер газети для мене, як сонечко у вікні.
Адже лише з неї маю можливість регулярно дізнаватись, як йдуть справи у трудових колективах, чим і як живуть громади регіону. Про життя знайомих мені людей, їхні радісні події і негаразди, досягнення аматорських колективів, покращення в освітянській і медичній галузях, довідатись про стан правопорядку та дотримання законності тощо.
До вподоби читачам публіцистика на тему духовності і моралі. Високо цінується надання можливості для виступів творчих інтелектуалів зі своїми поетичними напрацюваннями. Задоволений читач постійним друкуванням інформації – що і де продається та де і які можна отримати послуги. Радий тому, що друкуються привітання і співчуття рідним чи то знайомим людям.
Надзвичайно цікава є рубрика про наших знатних земляків. Домогосподарки ж завжди знайдуть корисні для себе поради. Справжнім бальзамом для душі земляків-ювілярів є публікації про їхній життєвий шлях, ратні і трудові здобутки, як правило, із вміщенням фотографій фігурантів.
Особливо високо я ціную те, що редакція газети дотримується плюралізму, а відтак, кожен може вільно висловити свою точку зору на будь-які події чи явища. Адже це сприяє розвитку нашої самобутності. Пропагуючи краще і прогресивне, результативно допомагає багатьом підніматись на вищі щаблі господарювання. Не обминає вона й гострих та критичних життєвих моментів. Не приховую, що приємно було й автору, коли добрим словом на її сторінках згадувалось і його ім’я.
Вважаю, що справедливим і сповна заслуженим для видання є численні нагороди обласного і державного рівня. Тож хочу у ювілейні дні щиро побажати усім творцям «Бершадського краю» ще більшої творчої наснаги і гідно відсвяткувати 90-літній ювілей із дня його заснування і ніколи не поступатися першістю серед подібних видань. Винесені у заголовок слова – це не просто бравурні епітети, це суть і дійсність мого однозначного ставлення, перевіреного за роки багаторічної співпраці з регіональним друкованим органом. Викладена вище аргументація і дає право називати районний друкований засіб масової інформації своїм другом, наставником і порадником, який вже давно став для мене насправді рідним.
Юрій ЦІНЧИК, громадський кореспондент.
м.
Бершадь.
