... Із Росії (Новосибірська область) я одержала газету, в якій видрукувані фотографія та стаття під заголовком "Звичайний день лікаря Кольцова".
Автор О.Зєнкова розповідає про нашого земляка, випускника-відмінника Бершадської СШ №2 Миколу Никифоровича Кольцова, який після закінчення медичного інституту працював у нашій лікарні, тепер стаж його роботи вже 19 років. Анестезіолог-реаніматор, він не просто лікар за фахом, це – чудова людина, висококваліфікований спеціаліст, який залишив у
Бершаді про себе найкращі спогади.
Показую статтю про нього, і люди просять зробити ксерокопію. Колишні його пацієнти відгукуються добрими, теплими словами. Дні і ночі, незалежно від зарплати, він проводив біля хворих, так само працює й тепер, у Росії. його дружина, Олена Анатоліївна (лікар-фтізіатр), на запитання журналістки: "Чи легко бути дружиною такого лікаря?", відповідає коротко: "Він по двоє-троє діб не виходить із відділення".
Ось такий наш земляк, мій учень, який був учасником багатьох предметних олімпіад району та області, в т.ч. і з німецької мови. Згодом, працюючи лікарем, перекладав інструкції до ліків, які отримували з Німеччини. Опісля в школі №2 навчався і його син Сергій. Він закінчив уже політехнічний інститут, а донька Тетяна одержала диплом з відзнакою після навчання в сільськогосподарській академії.
Найдорожчою цінністю в родині Кольцових були, є і продовжують бути – книги. При кожній вільній хвилині Микола Никифорович поповнює свої знання за фахом, перечитує класиків художньої літератури, у свій час перемагав у змаганнях із шахів. На жаль, тепер має таку можливість хіба що в дні відпустки.
Хочеться добре слово сказати і про його молодшу сестричку Галинку. Колишня відмінниця в школі, вона теж здобула вищу освіту, згодом ще одну, закінчила політехнічний та фінансово-економічний інститути. Нині працює у Вінниці в управлінні податкової інспекції (заступником начальника), а її чоловік Володимир Михайлович Воронюк обіймає посаду головного державного податкового інспектора в нашій області. Їхні доньки Людмила, Ольга та її чоловік Володимир Рузаков теж мають вищі освіти, працюють за фахом. У сім'ї цінують музику, літературу, спорт захоплюються іноземними мовами.
...Гортаю сторінки сімейних альбомів, знайомлюсь із грамотами, подяками всієї родини Кольцових. Є ці відзнаки і в батьків, і в дітей, і в онуків. Чудова родина! Батько й дідусь (вже й прадід) Никифір Євдокимович – людина в літах, однак знаходить у собі сили й бажання спілкуватися з людьми, радує слухачів читанням сатиричних та гумористичних творів. Поруч із ним – завжди його половинка – Єлизавета Михайлівна, трудяга-жінка-матір-бабуся-берегиня. Спілкуючись, відчуваєш, що поруч з тобою людина високої культури. А народна мудрість гласить: "Які батьки – такі й діти", або "Яблуко від яблуні далеко не падає". Для нас, вчителів, такі вихованці – найцінніший капітал.
Ми знаємо, віримо, що тільки розум, праця й краса – багатство держави. Старість не буває щасливою, а лише захищеною людським ставленням до старшого покоління. Хороші діти – продовження роду людського. Щасливі батьки, якщо виховали хороших дітей. Ну, а вчителі пишаються такими вихованцями і кажуть: "Знай наших!".
Юлія ПЕНЗЮР,
наш громадський кореспондент.
м.
Бершадь.
Р.S. Стаття О.Зєнкової в газеті розпочинається сповіддю хворої: "Дорогенька, ти ж нічого не знаєш. Я перенесла інфаркт. Добре, що Кольцов був поруч, він годин п'ять возився зі мною. Потім на своїх руках відніс у палату. А коли мене виписували, то сказав: "Будете жити, тільки бережіть себе".
