Навчання давалося йому легко, хоч і багато часу витрачав на зайняття спортом. Життя здавалося веселим і цікавим, хоч і не без труднощів, та доля виявилася не такою вже й прихильною. Вже в 11-му класі, за місяць до випуску, під час спортивних змагань він отримав травму ноги і незабаром став інвалідом.
Можна лише уявити стан випускника школи в цій ситуації. Та він не впав у розпач, не опустив руки, а ще більше змобілізувався для досягнення своєї мети.
– Вступити на фізико-математичний факультет педінституту було моєю мрією, – розповідає Іван Федорович. – Прагнув наслідувати свого учителя фізики Миколу Івановича Гавриша.
– А коли оволоділи гітарою? – запитую.
– Після першого курсу, коли до Вінниці приїхав струнний ансамбль з Донецької філармонії, і я познайомився з гітаристом. Він подарував мені книгу, по якій самостійно вчився грі на цьому інструменті, і вже через півроку я його опанував.
В ті часи гітара ще не набула великої популярності, але її ріст виявився дуже стрімким. Вже на 5-му курсі Поляруш організував вокально-інструментальний ансамбль "Мизони", який набув великої значимості в студентів.
А коли настав день отримання направлень на роботу, молодий педагог щиро сказав поважній комісії: – куди направите – туди й поїду.
Ось так, 37 років тому, приїхав на Бершадщину, де ніколи не бував, у відому вже тоді п'ятитисячну Війтівку. Напружені будні молодого педагога тісно переплелись не тільки з уроками фізики, навчанням та вихованням дітей у місцевій школі, але й із заняттями у новоствореному ним ВІА "Альтаїр" при будинку культури. Це був перший вокально-інструментальний ансамбль на Бершадщині, який на десятиліття причарував своїх прихильників, був неодноразовим переможцем і призером багатьох обласних фестивалів.
Музика невдовзі поєднала в шлюбі молодого педагога з культмасовиком будинку культури, місцевою дівчиною Олександрою, яка стала солісткою ансаблю. Ріст популярності війтівського ВІА, що отримав звання народного, був небаченим – без нього не обходилося жодне зібрання не лише в селі, а й в районі.
Особливо запам'ятався Івану Федоровичу їх запис на українському телебаченні, коли не повірив високому професійному звучанню свого колективу під час трансляції.
– А чому перейменували назву свого ВІА на "Олександрину" – запитав у співрозмовника?
Засміявшись у вуса, які носить усі роки, наслідуючи знаменитого керівника "Піснярів" і виконуючи немало пісень з його репертуару, Іван Федорович розповів, що зробив це на пропозицію відомого вінницького поета Михайла Каменюка, поєднавши ім'я своєї дружини і популярної тоді білоруської пісні.
Нині в Івана Поляруша 37-й випуск учнів у Війтівській загальноосвітній школі. Він – учитель вищої категорії, долучив до фізики сотні школярів, навчив їх науці життя. Наслідуючи його, стали учителями фізики майже тридцять вихованців, чимало їх обрали цей предмет визначальним при вступі до вузів та обранні майбутньої професії. А скількох дітей він навчив грі у ВІА, склад якого постійно поновлювався. П'ять років тому Іван Федорович передав його керівництво своїй дочці Ангеліні – музиканту-клавішнику і залишив сцену. Зараз вона, вийшовши заміж також за професійного музиканта, живе і виступає у Немирові, а півторарічний онук вже впевнено дудить у сопілку. Тож коли всі збираються у сімейному колі, неодмінно звучить музика і пісня.
Нині в Івана Федоровича ювілей – 60 років. Вітатимуть його в цей день численні родичі Поляруші, вдячні учні-вихованці, доля яких рознесла по усіх усюдах, односельці-війтівчани, які давно признали його своїм.
Прийміть же і наші вітання, шановний Учителю, Маестро.
Павло БАЙДАЛЮК.
с.
Війтівка.
