По-доброму заздрять колеги. А дорога життя була тернистою. Ще підлітком усвідомив: здобути глибокі знання. Закінчив місцеву школу "на відмінно", Одеське державне художнє училище, Академію мистецтв України (з відзнакою і золотою медаллю), перебував п'ять років у кирзових армійських чоботах у Словаччині, там одружився, проживає і нині. Та "наймиліше – це Батьківщина".
З хвилюванням читаєш рядки його поезії:
"
Поташня – це лет душі, коли цвіте калина, це пісня, міф, легенда... батьківщина. Люблю, радію, мучуся, страждаю, хоча б на час, хоча б на мить, якщо не тілом, хоча б у мрії – до тебе, рідна, прилітаю."
І щорічно прилітає до рідного краю. Як же палко треба любити Україну, її народ, щоб дух українізму пломенів з мистецьких полотен, художніх творів, поезії, музики, педагогічної діяльності.
Його творчість завжди у вирі часу. У Пряшівському університеті, де працює викладачем живопису, була проведена місячна тематична виставка, присвячена помаранчевій революції. Викладачі, студенти мали можливість побачити поруч з картинами фото з Майдану Незалежності в Києві, виготовлені автором виставки. Ректор університету, Генеральний консул України в Пряшеві, інші гості були захоплені духом української революції. Академік Микола Мушинка наголосив, що показані на виставці картини Прокопа Колісника символізують не лише ті славні українські дні, але містять у собі всю історію України. Автор виставки відзначив: "Революція в Україні пройшла. Пройшла у свідомості людей, які рішуче виступили за демократію і відкинули демагогію та обман".
Його життєве кредо – духовна краса народу. З художніх полотен струменить правда, одухотвореність, віра у розквіт незалежної України. Один із його циклів живопису – "Легенда". Чому "Легенда"? Здається вона напівреальна, фантастична – і водночас висока, піднесена, чиста. Легенда явлена буде завтра, коли усвідомимо себе як народ і націю, котра корінням сягає в глибоку давнину.
Його мистецтво – провидіння-пророцтво. Саме силою свого таланту художник стверджує: ми повинні повернутися до самих себе, возвеличитися, піднестися над віками лихоліть і неволі. "Куди ми йшли? І звідки? І навіщо? Немов незрячі, без поводиря, а зараз ... ми йдемо до себе. Повертаємось. До духовних витоків, втрачених давно". Кожна людина повинна це усвідомити, аж тоді можна говорити про повернення у новій якості. А картини "Круків", "Чорнобиль" засвідчили спалах зболеної душі до світла, свободи, бо алопеція не минула і його сім'ї (хворіли діти). З тривогою, болем і смутком їхав у Словаччину. Батьківщина ж одна! А частково радів, що в "часи застою, не взяв золоте ярмо на шию", а вибрався у світи, щоб стати митцем. Та, на жаль, про його творчість можуть судити більше західні країни, ніж Батьківщина. Кращі його полотна знаходяться у приватних колекціях, музеях Англії, США, Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, лише частинка їх на рідній Батьківщині. А найбільше Прокопу Коліснику хочеться, щоб його творчість побачила вся Україна. А побачити є що. Митець-філософ у картині "Куб" зумів мистецтво піднести до духовного загальнолюдського рівня. А на картині "НЛО" зображені раби з ярмом на плечах, а над ними витає загадковий літаючий апарат. Та вони його не бачать. Несуть ярмо. Руки зайняті, голова теж. Чому вони не кричать? Що їм болить? А болить чарівна Україна. Його творчість наближає нашу духовну суверенність своєю впевненістю, своєю чистотою і чесністю.
Поташня – "чарунка Поділля" шанує і гордиться своїм земляком. Це з його ініціативи, при підтримці щирих спонсорів у селі відкрито і працює музей культури села, у якому розміщено 33 картини земляка, а планує довести їх до 47, передбачається провести четвертий мистецький пленер. Музей стає осередком культури, духовності людей.
У ці прекрасні дні середини літа Прокіп Колісник відзначає життєвий ювілей. Вдячні земляки, бершадці дружно бажають, щоб українським барвінком щастя рясно Вам стелилось у творчості, душі і серці, сім'ї і в родині. Широкого заслуженого визнання Вашої творчості в Україні, щоб Ваша доля приземлилася у рідному краю.
Людмила СУЧОК,
завідуюча музеєм.
