 | Горпинині діти |  | 14 - 19 Серпня 2009 р
На знімках: Горпина Сидорівна Рогова ( фото із сімейного архіву). Аж тут – колективізація. Вибір був невеликий: або йти в колгосп, або виженуть з хати. І що робити, щоб вижити у той непростий час? Тож змушені були, як більшість односельців, долучатися до того колективного господарства. Якось пережила сім’я голод ( допомогли брага із спиртзаводу та жом із цукрозаводу). Далі разом з Романом продовжили працю і в колгоспі, і дома. Утримували своє господарство в рамках, дозволених державою: мали корівчину, свині, вівці. Це допомагало родині, в якій одна за одною з’являлися діти. І всі – донечки-красунечки. У кінці 1940-го народилася п’ята. А невдовзі змушений був Роман Роговий разом з п’ятьма іншими односельцями поїхати на будівництво в Краснодар. Їхав на рік, а виявилося – назавжди. Сподівався чоловік, що заробить грошей і повернеться. Та не судилось… Писав листи, а згодом надійшла й посилка із ситцем на плаття дружині та донькам. І це було останньою звісточкою від нього. Згодом односельці, які були разом з ним у Краснодарі, розповіли, що у перші дні війни Романа мобілізували на фронт, посадили на корабель і відправили. І казали, що всі ті кораблі потопила німецька авіація… Окупація Баланівки розпочалася 29 липня 1941 року. Німці розквартирувалися по селі. Кілька солдатів розмістилися і в обійсті Рогових. Перед тим встигла Горпина замаскувати на долині в очереті поросят та овець. А коли німці наступного дня пішли далі, заколола підсвинків, натопила сала, наробила ковбаси, одну частину залишила для себе і дітей, а іншу – залила смальцем у діжку, закопала і сказала дітям: «Війна скоро закінчиться, тато прийде додому, і ми його будемо вгощати». Та через рік стало зрозуміло, що до кінця війни ще далеко. І ті запаси неабияк виручили жінку та дітей. Під час румунської окупації Горпина важко працювала в полі. А оскільки норми визначалися відповідно до кількості їдців у сім’ї, то змушена була трудитись за шістьох – сапати, косити, молотити. А дома по господарству вже поралися старші дочки. Та ще й доглядали менших. Коли Горпина почула, що староста села Федір Белінський надає матеріальну допомогу одиноким жінкам з дітьми, звернулася до нього. А він сказав: «Твій чоловік пішов за Сталіним, і тобі ніякої допомоги не буде. А якщо будеш наполягати, то тебе разом з дітьми відправимо вслід за ним». Повернулася додому ні з чим. Сказала дітям, що виживати якось треба самим. Тож знову взимку взялися за ткацтво. Це досить непроста справа, але Горпинині діти освоїли цю роботу досконало. До речі, ще й до сьогодні збереглися в них сорочки власного виробництва. …13 березня 1944 року на подвір’я Рогових заїхало п’ятеро німецьких вершників. Один з них володів російською мовою. Зайшли до хати, побачили на столі їжу й попросили в господині шнапсу. Щоб переконатися, що горілка не отруєна, змусили і Горпину випити трохи. Коли та налила повну чарку й випила, здивувалися і заплескали в долоні. Дізнавшись, що її чоловік на фронті ( жінка ще не знала про його долю), стали й собі розповідати про свої сім’ї, нарікаючи на Гітлера і Сталіна за те, що розпочали цю війну. Залишаючи хату, хотіли забрати подушку (а це була в ті часи неабияка цінність), та Горпина вмовила їх не робити цього. А вночі в село увійшли наші. На годинку забіг і її молодший брат Іван, частина якого йшла через Флорино. З визволенням села жити легше не стало. Пішли працювати в поле старші дочки Ганна й Ольга, які разом із сусідами запрягали своїх корів у плуги й орали колгоспне поле. Так тривало майже до кінця сорокових років. … Так і не дочекались вони чоловіка і батька. Аж через деякий час надійшло повідомлення, що він пропав без вісти. Коли вже стала реальною загроза нового голоду, Горпина разом з дітьми збирала в полі колоски, які залишилися після збору врожаю. Зуміли назбирати десь пудів п’ять, але цього було недостатньо, щоб прогодуватися. Бездітне подружжя сусідів Тісних запропонувало жінці віддати їм на проживання і виховання одну з дочок, але Горпина не погодилася. Змушена була їздити в Західну Україну й міняти там речі на картоплю та інші харчі. Там же купувала й нитки для ткацького верстата. Виготовляла різні речі, які потім продавала. Добре виручило Горпину те, що в Тернополі проживала її сестра. Тож взяла з собою доньку Ольгу – і в дорогу. Було це зимою, та одежинка на дівчинці – зовсім не по сезону: брезентова спідниця, чуні, якесь пошарпане пальтечко… А їхати довелося поїздом на відкритій платформі з вугіллям. Щоб не замерзнути, вишпортали ямку у вугіллі, обнялися. Всю дорогу Горпина масажувала руками тіло дочки, щоб та не замерзла. А в сестри в Тернополі побачили ще п’ятьох баланівчан, які теж рятувалися від голоду… Залишила Горпина Ольгу в сестри, а сама подалася назад додому. Дорогою захворіла, мороз пронизував усе тіло до кісток. Думала, що не доїде, тож попросила односельців: «Якщо помру в дорозі, передайте мій мішок з продуктами дітям». Та доля дарувала їй життя. ← → Дивіться також в розділі Персоналії » 16.06.2018 | Людмила Володимирівна Колесник – лікар загальної практики – сімейної медицини Бершадської амбулаторії ЗПСМ. Працює на цій відповідальній посаді з 2008 року. | » 16.06.2018 | Досвідчений лікар і мудрий колега Оксана Богданівна Шелест народилася та виросла у родині медиків, тому і не дивно, що і професію обрала відповідну. | » 08.04.2018 | Марко Іванович Грищук народився у квітні 1943 року в П’ятківці, в сім’ї хліборобів. Коли йому було півтора року, батько пішов на війну, і вихованням сина займалася мати. | » 07.04.2018 | Наполегливий, працьовитий, відповідальний, організований – цими та багатьма іншими позитивними якостями володіє добрий господар, люблячий чоловік і батько, надійний товариш і побратим Ярослав Антонович Фурик. Народився чоловік у квітня 1963 року... | | » 25.03.2018 | Головне – здоров’я людей | » 25.03.2018 | Нелегка йому випала доля… | » 17.03.2018 | У праці життя і краса | » 17.03.2018 | Добра, ніжна, неповторна | » 08.03.2018 | Зелені гектари Анатолія Гуза | » 08.03.2018 | Ветеран, працелюб, порадник | Всі статті розділу Персоналії » Ми - пам’ятаємо - «Книга Пам’яті України» / Бирлівка Гойко Яків Іванович (1897) 1897 р., українець, селянин. Мобілізований в 1944 р. Рядовий. Помер від ран 03.12.44. Похов. с. Онод, Угорщина. | З історії Бершаді Допомога робітничих колективів прискорила відродження сільськогосподарського виробництва, сприяла підвищенню культури землеробства. Читати далі » Головні новини Бершадщини |  | | Користувачі OnLine: |